Впізнавши ранкового хама та розуміючи, що її сприйняли за студентку, Мая спочатку розгубилася, але потім в голові у неї визрів підступний план помсти, хоча він таким був лише теоретично, а практично на жаль міг і не реалізуватися.

-Драсьтє,- Мая вдала, що засоромилась.- а я вас не помітила. Так зранку хотіла випити кави тому і поспішала – дівчина зосереджено продовжувала вдавати з себе студентку – першокурсницю.

-Добре, тоді я тебе пригощу, згода, тебе як звати ?

-Згода, я Ліза — непомітно підступно потираючи долоні відповіла «студентка».

- А мене Давид Маркович, будьмо знайомі, Ліза. Ти до речі з якого факультету?

- з «Ін’язу» - відповіла жінка

Так досягнувши нарешті їдальні вони розташувалися у затишному куточку біля вікна. Зайнявши місця чоловік поспішив зробити замовлення чим і скористалась Мая помітивши неподалік самого незграбного і не самого розумного студента. Підійшовши до нього, Мая увімкнула весь свій викладацький авторитет і промовила:

- Цвірінько Артем, вітаю! І яким же чудовим вітром ти вирішив завітати до нашого закладу ?

-Ой, Мая Олександрівна, добрий день. – усміхнувся з хитрицем хлопець.

Та так вийшло, я про борги знаю і все здам.

-Ну-ну, я почекаю цього славнозвісного моменту – скептично відповіла викладачка. «Вдача все ж таки на моєму боці» задоволено посміхнулась про себе Мая і продовжила:- знаєш, я, мабуть зроблю вигляд що тобі повірю, при умові, якщо звісно не складно, принеси дві кави за столик біля вікна, згода?

- Та нема питань!

Задоволена собою, жінка зайняла своє місце та почала чекати Давида Марковича та Артема з кавою. Чоловік не забарився та невдовзі приєднався до Маї. Одночасно Артем озброївшись двома чашками кави поспішив до їхнього столика і …. В самий останній момент ноги хлопця заплуталися між собою і він зробив крутий пірует намагаючись не розлити напої і спіймати рівновагу, але не розрахував і все пролилося водоспадом на голову, обличчя, одежу Давида Марковича і вишенькою на торті було гарне приземлення хлопця прямо на коліна до викладача, як до Санти Клауса. «Так тобі і треба, закон бумеранга ще ніхто не відміняв!» -думала про себе Мая, а Давид Маркович зі словами «Негайно злізь з мене!» поспішив до вбиральні. А жінка поглянувши на час поспішила на наступну свою пару з помітно покращеним настроєм.

Так минула третя пара і наблизився час педради, а на неї запізнюватись було не можна. Жінка встигла лише зайняти місце і відкрити нотатник, як відчинилися двері аудиторії і у супроводі помічника зайшов вже, так би мовити, знайомий її Давид Маркович, але він не зайняв місце разом з усіма, а чомусь попрямував за «кафедру»1. «Це не дуже добре!!»-промайнула думка у Маї, а наступна «Ні, ну ні, ну Він не може бути новим деканом нашого факультету!! Так же ж?!! Чи може???»