Чи скаже хтось?
Чи скаже хтось, чому буває так самотньо? Чому буває хмарно на душі? Ти наче поринаєш у безодню - Очей безодню, кому присвячені незграбні ці вірші. Туга й жалоба сивим покривалом Вкривають мірний часу плин. Жага і лють, що все навколо зруйнували - Сміються над тобою - й зараз ти один. Уже давно зів'яли ті кохання квіти, Осипалися білих пелюстки троянд. Навіщо мені було тя любити?- Розлуки осінь почала жалобний тан. Все відбувається в житті не так - як хочеш - Самотність крізь лиша свої сліди. Бувай щаслива і не згадуй про ті ночі - Сумної долі й за кохання боротьби.
2020-09-05 05:29:51
6
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Andrii Katiuzhynskyi
Щиро дякую!
Відповісти
2020-09-06 13:27:53
Подобається
Дмитро Федорко
Мені сподобалось.
Відповісти
2020-09-07 19:54:02
Подобається
Andrii Katiuzhynskyi
Дякую за позитивний відгук!
Відповісти
2020-09-07 19:55:10
Подобається
Схожі вірші
Всі
Я отпущу с временем дальше ...
Так было нужно , я это лишь знаю Ты ушёл как ветра свежости дым Оставив на прощание " прости ", Забрав с собою частичку души Я больше об этом перестала плакать , И начала двигаться дальше забыв Хоть было то лето яркости сладко , Но больше не стану также любить , Хоть постоянно всплывают твои лести фразы , Что мучали глубоко теплотою внутри, Я отпущу с временем дальше И буду двигаться без лишней слёзы, Я не веню тебя за такое решение И понимаю почему было так , Но время летит незаметно Ничего не оставив с собою забрав ...
44
9
4548
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
3373