Дракон Ізмір
(18+)
Фантазія Десь у Сноудонії, під тьми полярної склепінням, Північне сяйво - світло Одіна горить; На краї світу, між великих брил каміння, Росте Забвіння дерево, на ньому Мунін-крук сидить. Коли ж хтось з воїнів сюди прямує, То Мунін кряче - аж зірки дрижать; Нелегку долю вікінгам віщує - Попереджа, щоб не ступили далі ні на п'ядь. А ті засніжені гірські вершини, Мов шуба біла, вкривають сніг та лід; В пустелі крижаній живе страшна тварина, Побачив смертний би - одразу б зблід. Сніжно-кривавий величезний змій крилатий Мандрівників чатує в тих снігах: В броню закутий, прудкий, рогатий - В усіх істот вселяє тільки жах. Навколо простір сніговий усланий трупом, Справля бенкет кривавий тут Ізмір - Білий дракон, жорстокий і підступний, Народів Півночі - прадавній бог й кумир. І сотні літ земля драконова чекає, Коли ж герой якийсь її звільнить; Коли дракона берсерк сніжного здолає, І змій сніги своєю кров'ю розтопить. Одін - бог мудрості в скандинавській міфології. Хугін і Мунін - ворони Одіна, Хугін - думка, Мунін - пам'ять.
2020-11-17 06:18:46
5
7
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (7)
Andrii Katiuzhynskyi
@Velles Спасибо за подсказку, я подумаю, как это лучше сделать, хотя если честно, для меня это темный лес, но надо будет попробовать, может из этого что-то и выйдет!
Відповісти
2020-11-17 19:31:12
1
Velles
Обязательно сделайте, блоги читают не все, книги читают больше людей
Відповісти
2020-11-17 19:33:28
1
Andrii Katiuzhynskyi
@Velles Ок , я попробую!
Відповісти
2020-11-17 19:34:12
1
Схожі вірші
Всі
Я тебе по-справжньому кохала...
Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.
42
15
1242
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11168