Глас волаючого у пустелі
Andrii Katiuzhynskyi
Йшов караван, ревли верблюди, Загусла у повітрі кожна мить, І глас пророка, проникаючий усюди, Лунав: - Шляхи прямими Господу зробіть! Пророк кричав: - Покайтесь! - Зупиніться! Гряде Месії скоро вже прихід! Одумайтеся, люде! Схаменіться! Чинити зло назавжди припиніть! Але ніхто не слухав сивого старого, І караван продовжив далі путь - Ну що там слухать вбогого й дурного, Поспіти б до оази на ночівлю завернуть. Пророк волав - та глас його невпинний Даремно колихав небесну стелю... Тож й зараз - коли не бачать люди очевидне, Говорять їм - то глас волаючого у пустелі.
2020-12-23 09:18:41
6
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Роман Тихий
Зараз цей вислів саме в такому значенні і вживають. В реальності ж до Пророка в пустелю приходило багато людей що каялись і приймали хрещення в Іордані. Щоправда і серед тих хто приходив були "нечуючі"...
Відповісти
2020-12-23 10:33:11
1
Andrii Katiuzhynskyi
@Роман Тихий Дякую, це лише моя фантазія, звичайно ж насправді все могло бути по-іншому!
Відповісти
2020-12-23 10:36:42
Подобається
Інші вірші поета
Розвіється минуле, наче дим Роздивляючись залишки щезлої культури Лунь-вісник Астральна подорож
Інші поети
it'sdher _
@ddher_
MaggieB
@MaggieB
Схожі вірші
Всі
У серці...
Катерина Данилевська
Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.
107
16
10348
Разве сложно сказать...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3963