Глас волаючого у пустелі
Andrii Katiuzhynskyi
Йшов караван, ревли верблюди, Загусла у повітрі кожна мить, І глас пророка, проникаючий усюди, Лунав: - Шляхи прямими Господу зробіть! Пророк кричав: - Покайтесь! - Зупиніться! Гряде Месії скоро вже прихід! Одумайтеся, люде! Схаменіться! Чинити зло назавжди припиніть! Але ніхто не слухав сивого старого, І караван продовжив далі путь - Ну що там слухать вбогого й дурного, Поспіти б до оази на ночівлю завернуть. Пророк волав - та глас його невпинний Даремно колихав небесну стелю... Тож й зараз - коли не бачать люди очевидне, Говорять їм - то глас волаючого у пустелі.
2020-12-23 09:18:41
6
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Роман Тихий
Зараз цей вислів саме в такому значенні і вживають. В реальності ж до Пророка в пустелю приходило багато людей що каялись і приймали хрещення в Іордані. Щоправда і серед тих хто приходив були "нечуючі"...
Відповісти
2020-12-23 10:33:11
1
Andrii Katiuzhynskyi
@Роман Тихий Дякую, це лише моя фантазія, звичайно ж насправді все могло бути по-іншому!
Відповісти
2020-12-23 10:36:42
Подобається
Інші вірші поета
Прийдуть нові творці, нові пророки Мантра снайпера Siblings Чорне-сіре-біле-жовте
Інші поети
Safiyyah Orlovic
@SafiyyahOrlovic_99
Схожі вірші
Всі
Разве сложно сказать...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
52
14
2787
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
50
13
1433