Хроніки Інших
Як тебе тримає Залізна Рука Города, Ти можеш тільки мріяти про інтермецо. Довкола ставлять в пріоритет брови і бороди, А ти носи у кишені поточене часом серце. А ти пали дешевий тютюн вночі у порталі Затертого до проталин вікна крижаного. На поверх вище банальних людських баталій, На вічність нижче сторінок неба розлогих. Яке їм діло до твоїх початків, завершень, Твоїх ком, крапок і барвистих плям чорнильних? Коли швидше благих вістей надлітає шершень Пересудів, можна констатувати моралі вивих. Та що може змінити одненька точка опори, Коли інших вітром Бог по землі розкидав? А твої паперові міста підмиває море, Доки врешті твоя Атлантида на дно не піде.
2019-01-30 12:46:12
18
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Химера Зеленоока
Merci)
Відповісти
2019-01-30 12:48:52
Подобається
Стренжер
Ех, улюблене "Інтермецо"✨... Гарний вірш👍
Відповісти
2019-01-30 13:25:13
1
Химера Зеленоока
@Стренжер Дякую😊
Відповісти
2019-01-30 17:13:27
1
Схожі вірші
Всі
وردةٌ قبِيحة
و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟
55
10
2620
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11405