Вірна

Химера Зеленоока

Зовсім тихо. Іще тихіше. Милий, чуєш? Це - мої вірші. Це вони пульсують під шкірою, Упереміш з малою вірою, І малюсіньким сподіванням, Що між нами таки кохання. Що воно, хоч трошки взаємне, Що, коли довкруж стає темно, Те, що бачу я, не примарне. Що наш спільний обрій безхмарний. Що в сітях байдужого люду Погляд твій мене гріти буде. Це, мабуть, несусвітня дурість. Та, коли ми вже перетнулись, Як тепер зможу бігти далі, Як в тобі всі мої печалі? Як в тобі мій одвічний пошук, Без якого я жить не можу. Мою душу припнули на якір. Не було ні знамен, ні знаків. Просто я захотіла лишитись, І не смію про більше просити. Я вгамую свій лютий вихор - Вже задосить дитячих ігор. Бути поруч я обіцяю, Обіцянкам я ціну знаю, Хай нелюбою, навіть чужою, Буду поруч одвіку з тобою, Крок у крок невідступно йти До омріяної висоти. Я завмру праворуч від тебе. Будуть зорі і буде небо. І ледь чутні слова у віршах. Я не смію просити більше. Що, крім неба, птахові треба? А в твоїх очах - моє небо.

2019-01-01 21:29:34

11

6

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (6)

Химера Зеленоока

Merci)

Відповісти

2019-01-02 10:08:56

Подобається

Химера Зеленоока

@Есмеральда Еверфрі Дякую)

Відповісти

2019-01-02 10:10:45

1

Химера Зеленоока

@Роман Верлассен Merci)

Відповісти

2019-01-02 10:23:36

Подобається

Схожі вірші

Всі

Тарантела (Вибір Редакції)

Фαйղα Եօթթí #AР #FN

І ніжний спомин серця оживився В нестримнім танці тіла — тарантели, Коли тебе відносить в зовсім інші Світи буття — яскраві й небуденні. Коли душа вогнями іржавіє, Кричить до тебе екстраординарним Неспинним рухом палкої стихії! Чому стоїш? Хутчіш в танок за нами! Бо тут тебе почують навіть боги, Суворі стержні правди на планеті. Танцюй-співай у дивній насолоді, Бо то є радість в ритмі тарантели!... Твоє ж життя невічне, зголосися? В мовчанні втопиш душу і печалі? Чи може разом з нами наймиліше Відкинеш маску сорому й кайдани? *** Переклад в коментарях 🔽🔽🔽

44

34

8210

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

49

14

1100