Слово

Химера Зеленоока

У храмі слова впавши на коліна Зігнулась в кому від душевних ран. Я почала лірично, наче Ліна, А закінчу цинічно, як Жадан. Я не вдягаю лавр собі на скроні - Його вдягати може лише час. Та мої строфи зовсім безборонні Перед прицілом кожного із вас. І кожен з тих, хто зараз за дверима Поруччя гне, рвучись в мій Пантеон. Це звір із полум'яними очима, Прозорий, та реальний наче сон. І кожна крапля крові, що пролита, І кожна мною зронена сльоза, Була чорнилом в каламар улита, Уплетена в рядок немов лоза. Нехай підніме строфи лютий вихор. Най буде Слово, інше най горить! В поезії немає слова "тихо", Тут кожен символ, наче меч бринить!

2019-02-18 20:33:00

22

4

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Химера Зеленоока

Merci 😊

Відповісти

2019-02-18 20:44:36

Подобається

Есмеральда Еверфрі

Неймовірно...ти неперевершена, Даро😉

Відповісти

2019-02-19 04:30:31

1

Химера Зеленоока

@Есмеральда Еверфрі Дякую😊

Відповісти

2019-02-19 05:37:34

Подобається

Схожі вірші

Всі

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

52

14

2773

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

70

4

10904