Слово
У храмі слова впавши на коліна
Зігнулась в кому від душевних ран.
Я почала лірично, наче Ліна,
А закінчу цинічно, як Жадан.
Я не вдягаю лавр собі на скроні -
Його вдягати може лише час.
Та мої строфи зовсім безборонні
Перед прицілом кожного із вас.
І кожен з тих, хто зараз за дверима
Поруччя гне, рвучись в мій Пантеон.
Це звір із полум'яними очима,
Прозорий, та реальний наче сон.
І кожна крапля крові, що пролита,
І кожна мною зронена сльоза,
Була чорнилом в каламар улита,
Уплетена в рядок немов лоза.
Нехай підніме строфи лютий вихор.
Най буде Слово, інше най горить!
В поезії немає слова "тихо",
Тут кожен символ, наче меч бринить!
2019-02-18 20:33:00
23
4