Тіні театру

Химера Зеленоока

Вона хотіла грати. Плести життя на сцені. Та Долі ультиматум - Страждання нескінченні. Чи за переконання Померти в морі квітів, Чи кинуть римування, Забувши про софіти. Звабливо сяє сцена Анонсами історій. Та йде на дно галера У буднів буйнім морі. Ковтає меркантильність Багряний атлас мрії І змушує коритись Мазкам чужих ідилій. А їй би лиш півкроку Дошками в морі світла А їй би лиш півзвуку, Що тишу враз розітне. Але мовчить оркестр, Не сяє їй притулок, Занесено в реєстр Натхнення подарунок. Заповнені всі чеки І виписані суми. Вмикається прожектор - Не їй життя рисує. Нехай! Чи їй не знати, Про муки нескінченні?! Вона хотіла грати, Та їй закрили сцену.

2018-04-28 20:05:33

14

5

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (5)

Химера Зеленоока

@556633 Дякую😊

Відповісти

2018-04-29 06:55:27

Подобається

Weronika Nikulina

Хіба то не геніально? Неперевершені рими.

Відповісти

2018-04-30 13:33:47

1

Химера Зеленоока

@Weronika Nikulina Merci😊

Відповісти

2018-04-30 13:46:19

Подобається

Схожі вірші

Всі

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

52

3

1775

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11527