Тіні театру
Химера Зеленоока
Вона хотіла грати. Плести життя на сцені. Та Долі ультиматум - Страждання нескінченні. Чи за переконання Померти в морі квітів, Чи кинуть римування, Забувши про софіти. Звабливо сяє сцена Анонсами історій. Та йде на дно галера У буднів буйнім морі. Ковтає меркантильність Багряний атлас мрії І змушує коритись Мазкам чужих ідилій. А їй би лиш півкроку Дошками в морі світла А їй би лиш півзвуку, Що тишу враз розітне. Але мовчить оркестр, Не сяє їй притулок, Занесено в реєстр Натхнення подарунок. Заповнені всі чеки І виписані суми. Вмикається прожектор - Не їй життя рисує. Нехай! Чи їй не знати, Про муки нескінченні?! Вона хотіла грати, Та їй закрили сцену.
2018-04-28 20:05:33
14
5
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (5)
Химера Зеленоока
@556633 Дякую😊
Відповісти
2018-04-29 06:55:27
Подобається
Weronika Nikulina
Хіба то не геніально? Неперевершені рими.
Відповісти
2018-04-30 13:33:47
1
Химера Зеленоока
@Weronika Nikulina Merci😊
Відповісти
2018-04-30 13:46:19
Подобається
Інші вірші поета
Ритми Зірковий пил . . . Дороги
Інші поети
Hanna Mad
@Hanna_Mad
Схожі вірші
Всі
Я і ніч
Анастасія
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
105
8
12981
У серці...
Катерина Данилевська
Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.
107
16
10151