Тіні театру
Химера Зеленоока
Вона хотіла грати. Плести життя на сцені. Та Долі ультиматум - Страждання нескінченні. Чи за переконання Померти в морі квітів, Чи кинуть римування, Забувши про софіти. Звабливо сяє сцена Анонсами історій. Та йде на дно галера У буднів буйнім морі. Ковтає меркантильність Багряний атлас мрії І змушує коритись Мазкам чужих ідилій. А їй би лиш півкроку Дошками в морі світла А їй би лиш півзвуку, Що тишу враз розітне. Але мовчить оркестр, Не сяє їй притулок, Занесено в реєстр Натхнення подарунок. Заповнені всі чеки І виписані суми. Вмикається прожектор - Не їй життя рисує. Нехай! Чи їй не знати, Про муки нескінченні?! Вона хотіла грати, Та їй закрили сцену.
2018-04-28 20:05:33
14
5
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (5)
Химера Зеленоока
@556633 Дякую😊
Відповісти
2018-04-29 06:55:27
Подобається
Weronika Nikulina
Хіба то не геніально? Неперевершені рими.
Відповісти
2018-04-30 13:33:47
1
Химера Зеленоока
@Weronika Nikulina Merci😊
Відповісти
2018-04-30 13:46:19
Подобається
Інші вірші поета
Коли янголу розбивають серце... Зірковий пил Два слова про жіночність Митцям
Інші поети
NOVATOR
@petruha1307
Anna Sparrows
@birdwithword
Схожі вірші
Всі
" Вздох неба "
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Я теряю себя , как птица в полете Каждый вздох облегчения , Когда вижу неба закат Мне плохо , когда не дотронуться К твоим обьятьям свободно , Но я знаю, что ты не услышишь , Мой вслип слёз из-за окна ... За глубиной туч темного неба Ранее, чем ты уже вспомнишь И подумаешь, как я скучаю , Скрою всю грусть.тишиной ... Может быть сердца стук угнетает И воздух из лёгких рвется волной Но ритм одной песни будет на память , Тех последних слов ветра холодов ... Пока не угаснет горизонт пламя Последнего огня без тебя , Багры унесут строки мгновенно Без следа раньше тепла ... P.s: Грусть неба скрывает больше чем мы думаем ...✨💫✨ 🎶 Where's My Love ~ SYML 🎶
39
4
3323
Мої слова
Ай
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
85
0
5279