І знов звертаюсь до паперу...
І знову звертаюсь до паперу, Й перо, неначе знов беру, І хочеться так полетіти в небо, Може, хоч на папері я злечу... Свої думки пущу далеко! Нехай летять за небокрай, І більш нічого вже не треба, Й усі турботи минуть нехай... Ми – люди, то важка система! Не всі розуміють нас, на жаль, Та сумувати ніколи не треба Життя, то далека дорога  в даль... Ми будем бачити різноманітне, Й людей буде ще немало в нас, Зустрічатиме нас часом і привітне, А часом буде в житті повний  атас...  І падати, й вставати будем... Головне підійматись кожен раз! І ті уроки ми вже не забудем, Які життя навчили нас.
2021-02-25 19:01:55
1
0
Схожі вірші
Всі
Тени собственного сердца ...
Глубокой ночью в тишине , Как млечные пути горели свечи Их огонек горел во тьме Скрывая тайны сердца человечьи Тенями прошлого унося яркий свет, На языке горело пламя вспоминания Из памяти оствавив только след Потухших пепла чувств одного созерцания .. И лишь полны отчаяния глаза Остались морем слёзного раскаяния .. Об том ,что не забудешь некогда Ошибки сделанных ,когда то лишь случайностью ... Прекрасных звёзд на небе уголков, Когда хотелось быть ранимым Сломать себя от бури горечи долгов, Которых прятал от своих любимых И каждый вздох ,что вдруг не смог, Раскрыть все страхи угнетения В тени ночей под всхлип с дождём Укрыв опять себя жалким замком мгновения. 🎶🎧🎶 💫Demons ~Alec Benjamin 🖤
39
9
1425
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4046