Шлях

Kristin

Я пам'ятаю як оступилася в житті, Зійшла зі шляху праведного І все наче стало в розмитті, І не могла зрозуміти я одного: Що ж сталося зі мною і чому Звернула я не туди, куди потрібно, Постійно відчувала свою вину Й здавалося вже втратила я світло? Можливо, темною людиною я стала І хорошого нічого вже нема... В собі я темну силу відчувала, Як дуже поганою людиною була. Робила помилок багато й досі Не знаю чи змінилось щось таки, Чи горять бажанням мої очі До любові, радості і доброти. Я хочу вірити, що ще жива є Та добра частина у моїй душі, І що померло, потрохи оживає, Коли виливаю негатив на аркуші. Здається, це наче якась недуга, Яка керувала злом в мені, І в серці була сильна туга, І почуття ставали кам'яні, Але й боялась темряви тієї, Яка затьмарювала розум мій! Боролась, падала й вставала, Шукала світло в темноті! І зрозуміла трохи згодом, Що усе це лиш є челендж мій, А темрява–то є старий попіл, Колись перегорілих почуттів, Де я провину відчувала, Думала, що хорошого в мені нема І добро від себе відсувала, Вважала, що зовсім я не гідна, Та хочу вірити у світло Й в минуле вже не заглядать, Щоб у моїй душі знов розквітло: Любов і віра, й благодать...

2021-02-28 21:55:31

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Kristin

Дякую!

Відповісти

2021-03-01 09:44:45

Подобається

Схожі вірші

Всі

У серці...

Катерина Данилевська

Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.

107

16

10692

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

49

14

1526