***

Щось заскребетало, звук був схожий на той, коли великі залізні і давно не змазані двері на колесиках відкривають, рухаючи їх по спеціальним рейкам. Той, хто увійшов в приміщення був явно обізнаний у тому, що тут коїться, на відміну від тільки-но прийшовшої до тями людини, сидящої на стулі з мішком на голові.

 — Кімната. Ледве освітлена кімната. Ти напевно кожен ранок прокидався в подібній. В різних притулках, кабаках, борделях, фортецях, але в однотипних кімнатах..ховаючись. Ніби пацюк. І пісок. Дуже багато піску, котрий став вже чимось дуже звичним для теперішнього світу, хоча хі-хі, — хтось розмовляв позаду ніби сам з собою, ні до кого конкретно не звертаючись, — звідкіля тобі взагалі знати, яким був світ до твого народження. Хоча, чому я тебе звинувачую? Мало хто..— говорящий замислився, — ніхто не може знати..вже ніхто. Надто багато століть пройшло з тих пір як наша матушка-природа зійшла з розуму)

  В'язень крутив головою в марних спробах розгледіти хоч щось, або того, хто притягнув його сюди, аж раптом різкий і дуже яркий промінь світла осліпив його, змусивши щурити очі навіть через плотний чорний мішок, котрий в слідуючу секунду зняли.

— М-м...

— О-о! Кхе-кхе-м приві-іт) Ти напевно зараз дуже розгубленний, друже-е. Але це нічого! Це абсолютно нормально для твоєї ситуації.

  Сидящий намагався відкрити очі і розгледіти того, хто звертається до нього, але через надто ярке світло було видно тільки розмитий силуєт, що стояв за прожектором, направденим йому в обличчя.

— М-м-м....М-М!

— Тихо-тихо, ну ти чого? Що, перший раз отак прокидаєшся з ганчіркою у роті, прив'язаний до стула, не знаючи де ти і хто я?

— Мг-мг-мммроз-в'ямиии..

— Що, навіть не здогадуєшся, хто я? Не бреши. Хоча б собі) Я мало вірю в те, що ти просто так два довбаних роки маніакально кочував з місця на місце, залишав після себе у номерах розтяжки, затарювався магазинами патронів, щоб завжди бути при зброї, купляв мотоцикли, щоб рухатись..ні, не так. Щоб тікати швидше. Від мене тікати, так? І що, як воно? Допомогло?)

  Силует нарешті показався, трохи опустивши лампу донизу.

— ....

— Ой, та не дивись на мене так перелякано, Ворон. Сто-оп) Так, невже впізнав? Чи просто здогадався?))

— Іми в срмаку! М-м..

— Впізна-ав)) Я також чув про тебе багато поганого, тому і вирішив познайомитись поближче — гортанний смішок вирвався з уст говорящого. — Добре, з цим розібрались, і тепер коли до тебе нарешті дійшло хто я, ти напевно можеш собі хоча б уявити що я з тобою зроблю. Ну точніше, не зовсім я, замовник. Твій замовник, Вороне. Твоєї голови, за котру мені відбашляли нічогісіньку таку суму) Цікаво, що ж ти такого зробив, що мій роботодавець сказав спочатку переламати тобі всі пальці, що в тебе є, потім запхнути тобі в жопу розпечену металеву палку, і нею ж вижегти тобі очі?..Хоча ахахаха це ж звучить так весело, яка нафіг різниця що ти там такого накоїв мій друже, якщо нам буде так весело з тобою?!

— М-ммМ-М НІ М-М-ММммм......будьласкмм...ні

— Ну ти чого?..ну..ну не розтраюйся..ну давай щоб тобі не було так нудно, я буду розповідати тобі всілякі смішні історії? Ну ось наприклад як я твою дочурку натяг-..що? Ах, точно, забув сказати, от вже ж вилетіло з голови, я і її вбив, і жінку твою також, поки ти там по світу від мене подорожував. Твоїй донечці було так весело зі мною! Така солодка..) така ніжна м-м))) Як згадаю аж..Що? Не подобаються такі історії? Ну тоді будемо слухати тільки твої крики, пробач, нічого не можу зробити. Такі вони. Твої реалії. І мене вони цілком влаштовують) Ну що ж, почнемо?)

— А-ААААМММ-Ммм-аа!!!