Усі ми звикли до того, що наш дім — наша фортеця, але тепер я можу с стовідсотковою впевненістю сказати, що цей вислів настільки ж вірний, наскільки хибний.. Всі ми закриваємо двері, коли заходимо додому і ставимо ґрати на вікна, живучи на першому поверсі, боючись того, що нас можуть пограбувати, чи вбити, всі ми виключаємо прилади з розеток, коли вони нам не потрібні, тому що боємося короткого замикання і, як наслідок, пожежі, всі ми робимо немало чого, щоб зміцнити нашу "фортецю", але іноді ми забуваємо про те, що ворог може критись десь там, позаду наших спин, там, де ми б і не шукали, там де ми б і не подумали оборонятись від нього і він може бути куди страшніший, ніж інші думають. 

  Мене звати Ліля і я студентка третього курсу медичного факультету. І пару місяців тому мої батьки в честь мого дня народження подарували мені квартиру. Ми сім'я небагата, тому для мене це був дійсно дуже дорогий, як і в фінансовому, так і в моральному плані подарунок. Так, квартира не була великою і з євро ремонтом, це була маленька, затаскана однушка на першому поверсі в спальному районі мого і так маленького міста, але мене це ні краплинки не засмутило, оскільки я вже давно мріяла про своє власне житло, яким би воно не було, бажала нарешті жити окремо від батьків, бути самостійною і як то кажуть, незалежною і дорослою, але моє навчання, навіть на бюджеті, виходило не дешевим, я вам так скажу, і навіть враховуючи те, що мені ще і стипендію платили, мені всеодно не вдавалось скопити собі хоча б на нормальний телефон, не те, що на квартиру, тому коли мені вручили ключі від моєї так бажаної свободи, я була просто взахваті!

  Хоч і меблів в моєму новому житлі особливо не було — стіл та два стула, коли ми з батьками перевезли туди мої речі, стало всяко краще і дуже навіть затишно, знаєте. Я повісила на стіну своєї кімнати постери і картинки, штучні зелені листки і світлодіодну стрічку, обставила кожний куточкок квартири так, як мені подобається, короче кажучи облаштувала своє гніздечко як слід. 

  Місяць проживання пройшов нормально: батьки висилали мені трохи грошей, коли могли, я щось відкладала зі стипендії і жила собі, горя не знала, ну..як не знала..враховуючи той факт, що вчусь на медичному, тут в принціпі все життя стає горем, але я по життю оптиміст — завжди намагаюсь знайти щось хороше в тому, в чому його і близько бути не може, тому хоч і я давно вже забула що таке нормальний, здоровий сон і відсутність стресу з тривогою, всеодно намагалась триматись в тонусі і взагалі триматись на плаву. В мене повинні були бути важливі екзамени через два тижні тому я намагалась посвятити усю себе в навчання і посвятила б якби не одна, як би так по-м'якше мовити, ем, цікава і весела, щоб її, ситуація: сусіди зверху мене затопили.. в них там чи прорвало щось, чи що, але в мене намокли абсолютно всі стелі, крім туалету з ванною кімнатою і найприкріше те, що більш за всього дісталось саме моїй кімнаті, де я сплю і взагалі проводжу найбільше часу! Я досі не знаю, що там в них сталось, але мені це так і не відшкодували, уявляєте?! І напевно не вдшкодують вже ніколи..

  І ось замість того, щоб готуватись до екзаменів я цілу неділю маялась, викликаючи спеціалістів, котрі б просушили б мені все це неподобство спеціальним осушувачем повітря, а другу неділю намагалась вивчити весь матеріал, але таким чином, зилишивши себе без сну і підвергнув себе ще більшому стресу і переживанню щодо того потопу, зіпсувала собі здоров'я і нерви, так і ще і не вивчила толком нічогісінько! Ще і цей запах вогкості..він так дратував мене, від нього двоїлось в очах, але як все це пояснити прєподу, коли йому кожен третій намагається вчухати якусь діч, про те, що його лекції з'їв пес? От і мені не вдалося. Мене послали на перездачу, на підготовку до котрої мені знов дали два тижні. В той день пам'ятаю, що повернулась така обурена додому і одразу завалилась спати, ні їсти мені не кортілось, ні в душ навіть сходити, і я вам так скажу, це була найстрашніша ніч у моєму житті..

  Тут слід роз'яснити, що у мене в квартирі постійно чутно як гудять труби, але знаєте, почути їх можна якщо тільки прислуховуватись, а так їхні звуки взагалі-то можна і не помітити. Так ось, прокинулась я від того, що труби гуділи, але не так як раніше, це було схоже..знаєте, коли над вами пролітає літак, такий дикий і пронзаючий голову гул, наростаючий, набераючий оброти, ось такий саме звук тоді я почула, саме від нього я і прокинулась посеред ночі. Цей гул то набирав обороти, то збавляв їх настільки, що складалось враження, що мені все це наснилось, але як тільки я розслаблялась, він починав гудіти з новою силою, да так, що вуха починало закладати. А я могла тільки лежати..поворухнутись було дуже страшно..я не з тих героїнь американського кіно, що йде туди, звідки був чутен страшний звук, я з тих, хто встаючи перед вибором "завмри, або біжи" завжди вибере "завмри", і тоді, лежачи під ковдрою на ліжку, повернувшись лицем до темного проходу і вглядуючись в непроглядну немряву своєї, колись такої затишної, квартири я і не могла подумати, що це все тільки початок..

  Я пролежала так хвилин десять, хоча тоді мені здавалось, що прошло вже більше, ніж може йти вічність, а в думках пульсувало лише дві думки: "скоріше б вже ранок" і "треба буде покликати майстра завтра, щоб оглянув труби, ну бо це ж не нормально". І тут сталося те, чого я не забуду вже ніколи: я лежу, дивлючь у темреву, значить, і на фоні оцього спадно-наростаючого, але вже стихаючого гулу починаю чути ще щось..так краєм свого вуха, таке щось хлюпаюче, тоді в мене одразу думка промайнула, що трубу напевно прорвло, вода почала текти, я вже хотіла було підірватись і все таки піти перевірити, що там коїться, але раптом моє ліжко почало труситись, в мене натурально зупинилось серце, я вам зуб даю..а в мене не те ліжко з закритим дном, в мене під ліжком може впевнено так поміститись здоровий амбал..я тоді так злакалась, відповзла на середину постілі і намагалась навіть не дихати, а вона все трясеться і трясеться, я вже подумала, може це землетрус, але в моєму районі не може бути змлетрусів, та і нічого крім мене з ліжком не трусилось..і ось я вже сиджу плачу, і молусь щоб все це скоріше закінчилось, як тут ті хлюпаючі звуки переросли у щось більше: складалось враження, що хтось босими і мокрими ногами хлюпає по підлозі і як тільки я про це подумала, як це реально переросло і стало схожим на кроки..кроки, що прямували до моєї кімнати..вони спочатку йшли так спокійно і ніби трохи збиваючись, але потім почали набирати силу і вже бігти до мене, а я дивлюсь у ту темряву, прямісінько в коридор звідки я їх чула і нічого не бачу! Ні-чо-го! А воно вже натурально біжить і хлюпає, і ось, йому ту до мене пару кроків добігти і я вже не витримую і все так закрутилось, в голові каша, кроки, ліжко труситься, страшний гул у вухах, голова взривається і цей..запах вогкості і щось ще..мозок вже не реагує ні на які сигнали і я просто відключаюсь..

  І так було кожної ночі, так було завжди..я перестала нормально спати, думаючи, що мені це допоможе, але це робило мені ще гірше, ще і цей екзамен, до котрого я намагалась підготуватись, це все просто вбивало мене. І ось одного дня вся ця маячня почала і днем мені докучати: силуєти, шепіт десь там, у темних закуточках моєї квартири, стукік і гул труб. Майстер, котрого я визвала, сказав, що все цілком нормально, лише іржавчина йому не сподобалась, але по його словам це ніяк не могло викликати такий шум, про котрий я розповідала. І якого б я майстра не позвала, кожен говорив мені, що з трубами все нормально. Я вже і до церви ходила і дім мені освятили і молитви почитали, а мені всеодно було погано і не тільки психологічно, але і фізично: в останні дні я навіть у дзеркало дивитись не могла..червоні, опухші і давно не бачачі нормально сну очі, котрі до того ж і страшно свербіли, як і ніс, постійні мігрені і ці шуми, кроки і голоса..я потроху почала вже сходити з розуму, перестала слідкувати за собою, на мене поглянути страшно було: волосся розпатлане і жирне, очі червоні, під ними страшні синці від відсутності нормального сну, короче мене можна було сплутати з бездомною, якщо б не наявність того самого клятого дому. 

  І як я тільки не намагалась із цим боротись: і снодійне пила і намагалась більше гуляти, і в навчання зануритись з головою, взагалі нічого не допомагало. Вкладуючись у ліжко я вже знала майбутній "незабутній" сценарій своєї ночі, свого власного пекла, і з кожним днем, кжного разу коли я намагалась закрити очі з думкою, що хочу спати, все ставало ще гірше. Ті силуєти, котрі я бачила раніше лише краєчком ока, тепер вони не ховались, а ось так вже показувались мені навіть не намагаючись якось сховатись..пам'ятаю сиділа я якось у себе в кімнаті, намагалась вивчити лекцію, але настільки втомилась, що не помітила як заснула, поклавши голову на стіл..а коли відкрила очі побачила перед собою..о Господи..коли згадую аж мурахи по шкірі починають бігати..а переді мною, прямісінько перед самим лицем лежить рожа, страшна така, в неї очі маленькі такі були, просто білі і дуже впалі цяточки, воно посміхалось навіть не в усі тридцять два, а в усі сто два своїх гострих як лезо бритви, жовтих зуба, а коли воно зрозуміло, що я його бачу, роззявило свою пащу на максимум і як заверещить, я думала, що і на місці відкинусь..я від переляку зіскочила зі стулу і впала на підлогу, боляче вдарившись спиною, повернулась до того місця, де ще секунду тому сиділа біля мене ця тварюка..а її як і не було..я подумала ще тоді: "Оце так завчилась, що вже якісь монстри з'являються",але єдине, що турбувало мене ще сильніше, ніж вся ця чортівня, що коїлась у цій квартирі, так це стан мого здоров'я: в мене почала підніматись температура, я почала кашляти і все це можна було б зпихнути на холодну зиму і простуду, якби не..

Чорговий раз, стоячи у ванній біля дзеркала і вмиваючись на мене знов нагнав приступ дикого кашлю, настільки роздираючого моє горло, що я склонилась над раковиною і почала триматись за її бортики, щоб не зігнутись навпіл, або ще чого, не дай Боже не впасти і не вдаритись об щось головою, котра і так боліла не хило, а тепер взагалі просто розривалась..а коли мне все ж відпустило і я змогла відкрити свої пульсуючі очі, у раковині я побачила кров..і спочатку я взагалі не зрозуміла, що це і звідки це, але коли подивилась у дзеркало і відкрила рот у страшній віддишці..це було кровохаркання.. і навіть всі ті галюцинації вже не здавались мені такими страшними, як те, що тепер мій день не проходив без того, щоб я не починала задихатись у приступі кашлю з кров'ю до потемніння в очах, але всеодно цей гул, трясіння ліжка і кроки в квартирі, де живу тільки я, вносили свій вклад в погіршиння моєї психіки. Врешті решт мене виключили з інституту за кількість пропусків без роважної причини, оскільки я так і не сходила тоді до лікаря, бо грошей в мене особливо не було, а просити в батьків в мене язик не повернувся б і взагалі я не хотіла їх лякати тим, що у мене почались такі серйозні проблеми зі здоров'ям. Думала, знайду собі роботу, а батькам про виключення скажу пізніше, їм всеодно було всеодно вчусь я чи ні, вони завжди давали мені право вибору в цьому плані і вони б мене зрозуміли. Тим паче, я думала, що якщо позбудусь стресу від навчання і екзаменів мені стане легше, оскільки я була впевнена, що саме це є причиною всіх моїх проблем, але весь цей кошмар нікуди і не збирався діватись. І нікуди б не дівся, якби я не затіяла тотальний ремонт...

  Спочатку все було нормально, мені навіть подобалось, я здирала старі шпалери, прибирала пил, уявляла як воно все буде виглядати, коли я поклею нові обої, котрі я підбирала під свій стиль, але коли черга дійшла до моєї кімнати, ось тут мені і стало зрозуміло абсолютно все на цьому світі: здираючи черговий слой старих шпалерів до мене знову донісся цей мерзенний запах вогкості, але якщо раніше я його відчувала не так сильно, то тепер..оо-хо-хо, тепер він представ переді мною в усіх своїх "яскравих" фарбах і тоді я побачила її — чорно-зелену в таку цікаву краплинку, велику і гидку плісняву! 

  Увесь цей довбаний час я дихала спорами цієї погані, думаючи, що в мене вже зовсім з головою біди, хотіла вже навіть в психіатрічну лікарню йти здаватись, а це все була пліснява! Тобто ще тоді, коли мене затопили мої "дорогі" сусіди, вона почала жити зі мною, ці горе майстрі погано просушили мої стелі і вона цим чудово скористалась. Ось звідки цей мерзенний запах, свербіння слизистих, ці дикі галюцинації та іржавчина на трубах..чортова пліснява....

  Тоді я все ж вирішила розповісти батькам про все це і сходити до лікаря. Мені назначили препарати і спеціальні процедури і сказали, що як би я не затіяла ремонт, могла б померти рано чи пізно і якби не від кількості цієї срані в легенях, то точно від серцевого нападу від страшних галюцинацій, що з кожним тижнем все б набирали обороти. Тому, друзі, якщо ви помітите у своєму житлу щось дивне, згадайте мою історію і перевірте свою квартиру на наявність цього грибку, оскільки це може коштувати вам не тільки психічного здоров'я а і життя.

  З тієї квартири я тимчасово з'їхала до батьків, поки спеціальні служби вичищають там все від тієї погані, але я не знаю, чи буду я готова повернутись туди, звідки мене так не хотіли відпускати мої кошмари...