Я ще з дитинства полюбляв спостерігати. Абсолютно за всим: мені було цікаво розглядати якісь детальки в іграшках, мені було цікаво як влаштовані складні механізми різних приладів, мені подобалось роздивлятись зірки на небі і шукати сузір'я, але найулюбленішим моїм заняттям і навіть захопленням завжди було спостерігати за вікнами будинків навпроти. Думати і гадати, що за люди там живуть, чому вони не сплать вночі, що коїться в їхніх головах? У кожного вікна є своє особисте життя, і мене бавило розуміння того, що я був ніби невидимим спостерігачем цього життя, історії цього вікна, знаючи, що об'єкт чи навіть об'єкти мого спостереження навіть про мене і не здогадуються. І нещодавно я поплатився за свою надмірну зацікавленість..

  Знаєте, я завжди мріяв жити у власному будинку, мати великого службового пса, котрий буде охороняти мене, мати можливість в будь-який момент посмажити шашлиндоси на мангалі, або врубити музло на повну катушку коли мені заманеться. Хочу — ходжу голий у своєму будинку, хочу — кричу, хочу..та взагалі, що хочу, те і роблю! Повна свобода дій. Це завжди манило мене! Тим паче я працюю віддалено, тому переїзд у глуш абсолютно нічого для мене не змінює, головне, щоб інтернет і зв'язок були нормальні. Звісно я знав, що у кожної медалі є дві сторони і інша сторона саме цієї медалі була в тому, що власний будинок і територія — це велика відповідальність. Кожної пори року ти повинен слідкувати за чистотою і порядком: восени — згребати і викидати у компосну яму опале листя, взимку — розчищати парковочне місце і асфальтову доріжку перед самим домом від снігу, восени і влітку — видерати купу бур'янів, котрі будуть невпинно намагатись знищити красиво покладену плитку, проростаючи навіть крізь неї, не те, що через траву, котру також треба буде косити спеціальною машиною. Хтось скаже, що краще вже жити в квартирі, ніж мати такий головняк, але я скажу, що мені начхати на те, що ви там думаєте, мені дуже хотілось жити у власному невеликому будиночку і я був готовий миритись з будь-якими труднощами..але....мені не вдалося навіть тижня прожити в тому домі, про котрий я мріяв все життя..

  Ну ви напевно вже здогадались з мого прологу, що нещодавно я нарешті скопив потрібну суму на покупку дому, на котрий відкладав не мало часу. Документи, огляд будинку і невеликої території, котра також належала мені, ключі, останні наставницькі прохання вже минулих господарів, котрими була заміжня пара з дітьми, і ось я нарешті один. Один у таких для мене гігантських, після маленької квартири, 150 кв. м. Я сидів ще хвилин десять на дивані, котрий був єдиним, що лишили мені господарі, і просто посміхався як маленький хлопчина, котрому нарешті, після його довгих і нудниг уговорів, батьки купили приставку. Мене захопило почуття ейфорії. Я завжди любив переїзджати, особливо в те місце, в котре хотів, в котрого була хороша енергетика, в котрому я почував себе комфортно. Мені подобався сам той факт, що я щось змінюю у своєму житті після довгої і тошної рутини. Для мене це рівносильно фразі "почати життя з чистого листа", навіть не дивлячись на те, що я не переїхав в іншу країну або місто, а просто переїхав за город, у невеличкий, людей на тридцять всього, часний сектор, для мене це ще одна можливість і шанс організувати свою долю інакше і змінити своє життя на краще і я не можу упустити таке, саме тому я підскочив як вжалений з того дивану і понісся до своєї тачки, щоб занести у дім свої речі. Так, їх було не так багато, але мені і того, що в мене було, вистачало з головою. Звісно, хотілось би плазму таку величезну, або масажне крісло, але я думав, що якщо я вже купив будинок, то і на ті мої "кортілки" якось нашкребу, та і де мені до цього було взяти ті речі, коли я жив в зачуханій однушці з довоєнним ремонтом? Та і не вмістилося б все це в мою машину. "Переїду і тоді розживуся речами", — думав я, коли тільки вибирав для себе будинок на сайті продажу нерухомості. Але мені не судилося цього зробити..

  І навіть тоді, коли я почав розкладувати свої скромні пожитки на їхні нові місця, я досі не міг повірити у те, що я сам, без будь-яої сторонньої допомоги, будь-то від друзів, котрих у мене і так налічувалось всього два, будь-то від батьків, з котрими я вже давно не спілкуюсь, зміг добитись того, що маю зараз. Я завжди був єдиним господарем свого життя і я не міг собою не пишатись. 

  Понурений у свої думки про те, що треба буде познайомитись з сусідами, позвати сюди Мішку з Женькою — це ті мої два друга, заїхати сьогодні в магазин: скупитись на слідуючу недільку, я навіть не одразу помітив, що до мене стучаться. Відірвавшись від коробки з книжками, я підбіг до масивних вхідних дверей і подивився у глазок: там стояв якийсь мужик років тридцяти, а то і більше, однозначно старший за мене, з чорною кепкою на голові..та він увесь був у чорному, але мене одразу зачепив фірмений золотий значок поліції на його правому плечі. "Може це мій новий сусід? Або, що більш вірогідніше, міський патрульний? Побачив, що тут щось коїться і прийшов першим познайомитись? Ну-то напевно!", — на радощах подумав я і не гаючи ні секунди відчинив двері.

— Добрий день. Поліція. Патуль. Сержант Брюхов. — відчеканив той і протягнув мені руку, — побачив, що тут щось коїться ось зайшов познайомитись. Як влаштувались?

— Добрий день! Мене Паша звуть. Та все добре наче.

— Василій.

— Проходьте, не стійте на порозі. Та я ось тільки сьогодні заїхав, зараз речі розбираю, ви не звертайте уваги на безлад, — добродушно посміхнувся я, — може вам чаю? Уж звиняйте, кави немає, я сам її не п'ю.

— Ні, нічого не треба, не переймайтесь цим, я просто зайшов познайомитись, подивитись чи не потрібна вам допомога, тому більше не смію вас затримувати, якщо що, ось моя карточка з номером телефону, ну може трапиться що, телефонуйте короче.

— Добре, дякую. Допобачення, ви також заходьте, якщо щось треба буде, не соромтесь.

  Я зачинив за поліцейським двері і далі пішов розбирати речі, поклавши візитку на тумбу поруч з ліжком, ну точніше поки матрацом. Я завжди поводив себе ввічливо з людьми, котрі були старші за мене, просте виховання, особливо якщо ця людина служить в органах. Хоч проблем з законом я ніколи не мав, але таких дядь чомусь завжди побоювався і намагався не наражатись ні на який конфлікт. 

  Час пролетів швидко, поки я з'їздив в магаз за продуктами, вже добряче так стемніло, але єдине, що залишилось незмінним, це патрульна машина, котра стояла за декілька будинків від мого дому. "Ну, може цей сержант Брюхов там живе, або ще щось, мало що могло статись", — подумав я, відчиняючи, чомусь заклиневші двері, ключом. Я ще тоді подумав, що це дивно: коли виходив і зачиняв двері все нормально було, а тут ні туди ні сюди. Ну і мені в голову прийшла геніальна, як мені тоді сдалося, ідея: позвати цього Василія допомогти, може він в цьому розбирається, машина ж тут, а він повинен бути в ній.

  Залишивши пакети біля дверей з думкою "нікому вони не потрібні, та і я швико", підбіг до патрульної машини і постукав у вікно водія, скло опустилось і до мене донеслось:

— У вас щось траилось?

— Так, сержант Брюхов, у мене тут проблемка невеличка.

— Що таке? — вже з більшою зацікавленістю спитав патрюльний.

— Та в мене замок заїв, ні в вліво ні в право не повертається, може ви в цьому розбираєтесь? — з маленькою але всеж з надією спитав я.

— Тобі повезло, хлопче, зарах допоможу. — обнадійливо прищурився сержант, виходячи з машини.

  Вже через пару хвилин, прибираючи спеціальні прибори до своєї кишені, поліцейський встав з кортанів, прокряхтів і легким рухом руки наче колдун, керуючий магічною палицею, вставив ключі у замкову щілину і відчинив їх. Я там і застрибав від щастя.

— Боже, щоб я без вас робив, дякую вам велике!

— Та нема за що. Тут замок треба поміняти, як надумаєте, скажіть мені, я підскажу який краще взяти.

  Мені здалась ця його фраза дивною, але на місце моїх параноїдальних думок прийшла одна, котра змусила інші замовкнути: "Ну він же розбирається у цих замках, напевно хоче підказати який краще взяти, щоб і не заїдав і щоб взламати легко не можна було."

  Нарешті потрапивши до будинку, я розклав продукти в холодильник і, замучений всім за сьогоднішній день пішов спати.

  Пару днів все було нормальним і незмінним: патрульна машина все так само стояла десь поруч мого будинку, але в різних місцях, то ближче, то трохи далі, але мене це не сильно дивувало. Ну стоїть і хай собі стоїть. А потім дня через два трапилась якась фігня, але я тоді сонний був, тому не одразу до мене почало доходити, що я чую копашіння у мене біля дверей, щось схоже на те, що двері намагаються відчинити. Ну я ж одразу до них, у глазок, а на дворі темно, хоч глаз виколи, але мені все ж вдалось розгледіти що щось блискуче на правому плечі у цієї фігури, але вона швідко скрилась за поворотом, напевно почувши, що я прокинувся. Я ще тоді подумав, що треба буде все ж замок змінити і цьому Брюхову повідомити про те, що мене тут намагаються обікрасти, але згодом це якось вилетіло в мене з голови, пройшов ще один день, потім другий і ніби днем все спокійно було, а ось в ту ніч, ну другого дня після спроби взламати замок моїх дверей, я прокидався пару разів від звуків чи то падіння чогось, чи то ударів, я з просоння так і не зрозумів, але подумавши, що то мені наснилось, не надав цьому якогось серйозного значення, просто виглянув у вікно і, побачивши там вже знайому фігуру з кепкою на голові і ще якийсь силует біля будинку навпроти, напевно то був хазяїн будинку, заспокоївся і ліг далі спати. Потім прокидався ще раз вже від більш гучніших звуків, але мені так кортілось спати, що я вже навіть і очі відкривати не став.

  Зранку встав бодрячком навіть не дивлячись на те, що вночі мені не давали поспати шуми з будинку навпроти, я завжди добре сплю на новому місці та і з безсонням не знайомий, тому як зазвичай зробив зарядку, вмився і поставив чайник закипати. Скролячи ленту Інстаграму і просто залипаючи в телефоні мій боковий зір щось зачепило. Я відірвався від телефону і поглянув у вікно, у бинку навпроти, саме в цей булинок вчора вночі заходив поліцейський, в одному з вікон стояла жіночка років двадцяти, може трохи більше, і дивилась на мене крізь майже повністю зашторене вікно, тому складалось враження, що вона ніби визирає звідти. Я привітно помахав їй рукою, але вона як стояла так і продовжила стояти, мені здавалось вона навіть не блимає. Пам'ятаю тоді подумав про те, що не один я люблю спостерігати за чужими вікнами і що треба буде зайти познайомитись, сусідка як не як, і пішов заварювати чай, вода для котрого вже вскипіла. 

  Працюючи, все ж був робочий день, я і забув вже про ту жінку, але підійшовши до вікна знов, я і на цей раз побачив її у тій самій позі у тому самому вікні з тим же самим вираженням обличчя: здивованість, чи навіть доречніше було б сказати..жах? "Треба буде зайти спитати чи все в неї нормально", — промайнула тоді в мене думка. Так і зробив. 

  Вже ближче до вечора взяв коробку печива, вдягнувся і попрямував до того самого будинку. Алкоголь я не п'ю, ще з підліткового віку до нього неприязнь після одного випадку на тусовці, тому і взяв тільки печиво.

— Не відривайтсь від основної історії, якщо нас щось буде цікавити, ми вас потім детальнише попросимо ще раз все пересказати, — перебив мою розповідь слідчий.

— А, ем, добре..

  Я підійшов до дверей, хотів було вже постукати, але побачив, що вони не закриті, ну типу трохи відчинені..я зайшов а там.....фух..а там ця жінка висить, ну, типу на петлі, голова її повернута в бік того самого вікна а штора трохи привідкрита, таким чином, що в мене і виникла ілюзія типу вона з вікна визирає..але що тоді привернуло мою увагу, так це кров на її одежі, ну і рвані рани на тілі. В мене склалось тоді враження, що її спочатку вбили, а потім повісили, виставивши це як самогубство, бо в придачу до цього в будинку царив хаос: полиці шкафів видернуті, все розкидано, ну типу, ніби там хтось щось дуже хотів знайти..

  В мене печиво з рук так і випало, я хотів було вже цьому Брюхову дзвонити, але ж карточка його візитна в мене на тумбочці залишилась, а номеру його я не пам'ятаю, тому одразу просто до поліції і подзвонив, потім ви приїхали..ну а далі ви і самі все знаєте..

— Знаємо. — подав голос детектив, котрий сидів в темному закутку невеликої камери для допитів.

— Можна я спитаю..? А чому я зараз тут? Чому ви затримали саме мене, чому не шукаєте вбивцю? Це ж стопудов цей Брюхов, це він же до неї заходив тієї ночі і я ж чув якийсь шум!

— Тому, що немає в тому районі ніяких патрульних, мужик.