Ї(верлібр)
Звучать слова кохання.
У неї прорізаються крила,
Крізь лопатки та шкіру.
Вона голосно плаче від болю,
А сльози її діаманти,
Падаючи, розбиваються в скло.
Я кажу їй гарні слова,
А босими ногами збираю битий кришталь.
Цілуючи її вологі щоки,
Гладжу її гладеньке волосся.
Її страждання не стихають ні на мить.
Вже видно ті крила,
Ті прекрасні червоно-білі крила.
Пір'я як заточені леза,
Пух м'якший за будь-яку подушку.
Я торкаюсь до них і ранюсь.
Вона намагається їх розправляти,
Але ще більше плаче.
Усе забризкано кров'ю,
Я її сильно обіймаю.
Її крила не можливо сховати.
Вона дивиться в очі мої,
Благає голосом тихим:
«...залишись, я хочу бути з тобою»
На що я сльози їй витираю:
«Все буде добре»
Вона потроху стихає,
Її очі блищать,
Даруючи спокій моєму серцю.
Роздивляється свої крила
У відбитті моїх очей.
Ворушить крізь біль, і не плаче
Лиш щиро усміхається.
Колись вона злетить,
Узявши з собою мене.
*Для моєї коханої дівчини
2021-02-03 08:54:47
8
6