Мої тринадцять химер: (Частина перша) Ти забув що тут на світі, Колись ми були з тобою? Подихом ловили вітер, І губились між травою... Поміж зорями губились, Поміж сходів, що на дах, Нам з тобою лиш хотілось, Вітру-другу віддать страх... Я не втримався від того, Твої руки цілував... То для мене було ново, Я боявся, що програв... Ти сховав від мене правду... Я програв іще тоді, Коли в школі поміж сходів, Вперше серце дав тобі... Ти пішов, залишив в ньому, Сотні дір тупим ножем... І тепер уже нікому , Я не треба під дощем... Я не ти, лікую рани, Тими хто зумів знайти, Поміж вітру, крізь тумани, Серця ніжного сліди... Тільки от що дивно дуже, Я у ньому на даху, Разгледів тебе, мій друже, Губи стиснув від страху... Це неправильно і низько, В іншому тебе шукать... Та чомусь уже так близько, Почав я його пускать... Та коли же я забуду? Твої очі і ті дні... Що ще згадувати буду, Сам на сам у тишині... Ніжно гляну знов на зорі, Я один. Тут сам на сам... А в мені неначе хворі, Б'ють чорти по тим сльозам... Я тобі не треба більше... Серце на каміння бий! Мої думи - мої вірші, То лише мій дух слабий... Закохатись я не в силах... Те що схоже - не воно... Так мерзотно і так низько, День за днем іду на дно. Тільки знаєш раз за разом, Згадую тебе все менш... Може справді, серце з часом, Знову покохає теж... Твої тринадцять чортів: (Частина друга) Я забув, що там на світі, Колись були ми з тобою... І неначе дивні діти, Бавилися між травою... Поміж зорями губились, І між сходів що на дах, Видно, лиш мені хотілось Бачить нас разом у снах... Ну і дурник я, мій друже, Серце ворогу давав... Тому, кому я байдужий, Кого "сонцем" називав. В серці були шрами, рани, Тепер глянь. Ти бачиш їх? Поміж вітрі, крізь тумани, Інший знайшов сто доріг... Я колись у ньому бачив, Лиш тебе. Та він не ти! Плачу, плачу, знову плачу, Бо свій час віддав не тим... Це неправильно і низько Серденько губить для тих, Хто підійде зовсім близько, І ножем у спину... Гріх! Які бу́ли в тебе очі? Я нарешті їх забув, Тепер сплю спокійно вночі, А от ти не спиш я чув... Ну й не спи, дивись на зорі, Відчуваєш? Ти один... Думи твої стали хворі, Заблукали між хвилин... Ти мені не треба більше, Серце по шматках зібрав, І все те, що мав у вірші, Цілу душу у них вклав... Я любити вже не хочу, Але знаю наперед... Маю поруч ту людину, Любов чия веде вперед! Ти відчуєш ще мерзотність Всіх отих, кого обрав... Тільки ти не повертайся, Ти останній шанс програв І тепер останнім часом, Я не згадую тебе... Поміж сходів були разом, Та любив ти лише себе... Сонце кожен день зігріє, Ніжним променем лице... А цей вірш сьогодні стане, Тим, що я зову "кінцем".