аффірмація?/кс3
я - остання з усіх, хто ховає під серцем ніж (замість того, щоб різко встромити в печальні спини). бо ніколи/нічого/ нікому... та не покину осередку думок, що зітхають крізь зорі між невідомих речей (чи загублених сірих хмар, надто стиглих дощем, що вночі заливає очі). так, ніколи/нічого/нізвідки ніяк не хочу (окрім правди, яка не дозріла ще). ти - останній з усіх, кому смію завдати біль. і тому промовчу, відійду, розіп'явши марно всі питання (вони риторичні, тому захмарні), власну душу віддавши на відкуп чи на двобій вірогідності втрат, що нестиму мов срібний хрест на спотворених грудях: вогонь розплавляє ребра. бо нічого/ніколи/нізащо мені не треба, якщо це викликає у когось безжальний стрес. я не знаю, коли зрозумію, що справжній сенс відшукається сам. відірвавшись з життя на волю, не лякайся, не смійся, не рюмсай, не божеволій. що чекати у черзі - стабільно страшний процес, відтепер відчуваю буквально. нікчемний стан перетвориться в силу, зненацька здолавши опір. серед тисяч нещирих, безглуздо відзнятих копій під байдужий танок незаточених лез катан ти влаштуєш концерт. подаруй хоч білет. давай на розбитих стільцях погойдаємось емоційно. існування - це жарт, несерйозні у нього цілі: іронічно вловити реально-примарний вайб чи триматися міцно за двері трухлявих шаф, що ховають скарби. їх - ніколи/ніяк/нікому... усвідомивши п'ять основних відчуттів потому: тільки шосте потрібне, хоча викликає жах.
2021-09-19 12:21:17
9
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Лео Лея
Так писати, як ти - це потрібно з пером народитись, Я радію, що можу читати твої вірші. Скільки треба - чекатиму збірку, щоб насолодитись Екземпляром з паперу. Ти тільки іще пиши... 💖
Відповісти
2021-09-19 15:32:40
Подобається
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11546
Пиріг із медом (UA)
Крокуй до раю, крокуй до мене. Гаряча кава, пиріг із медом. Або якщо забажаєш — ромашковий чай. Приходь до мене. Будь ласка. Приїжджай. Крокуй до двері, а я у чашку відріжу лимона ломтик. На столі — пиріг із медом, а мені найсолодший твій дотик.
79
19
2777