Антарктида/кс3

Last_samurai

Ось - на себе приречена Антарктида. Не розтопиш сльозами безсмертно-промерзлий лід, Він в очах (наче тінь) заховався й зблід. Полюс надто південний, теплом сповитий Я обожнюю кілька десятків примарних літ Прикривати невигідно до нестями Крижаним обладунком сарказму, цинізму та Розрахунку (тверезого, як мета): Не чіпайте тендітними почуттями Ту, хто сіллю на рани себе карта. Я - суцільний титан, колосальна скеля Чи андроїд, захоплений вівцями із думок. Пасовищу із розуму (що як мох) Шлях - на північ, та в грудях жага пекельна: Це остання з усіх відчайдушних невдалих змог У обіймах жалю чи парамнезії Засинати в іржавій (і все ще міцній) броні, Мої мойри стомились казати "ні", Клятий час все намотують на сузір'я, Звідки родом тривоги оті дурні. Я стараюся опанувати речі, Біль навколо тримати за хрестики та нулі І потроху губитись на цьому тлі... Бо нажаль, відчайдушно та недоречно Позабула, як бути холодною взагалі. *експериментальний*

2021-04-14 09:09:53

16

9

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (9)

Last_samurai

@Эмелин Гринберг дякую!

Відповісти

2021-04-18 06:32:52

Подобається

Last_samurai

@Лео Лея дякую!!

Відповісти

2021-04-18 06:32:58

Подобається

Last_samurai

дякую!

Відповісти

2021-04-18 06:33:09

1

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11499

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

53

16

3300