Антарктида/кс3
Ось - на себе приречена Антарктида.
Не розтопиш сльозами безсмертно-промерзлий лід,
Він в очах (наче тінь) заховався й зблід.
Полюс надто південний, теплом сповитий
Я обожнюю кілька десятків примарних літ
Прикривати невигідно до нестями
Крижаним обладунком сарказму, цинізму та
Розрахунку (тверезого, як мета):
Не чіпайте тендітними почуттями
Ту, хто сіллю на рани себе карта.
Я - суцільний титан, колосальна скеля
Чи андроїд, захоплений вівцями із думок.
Пасовищу із розуму (що як мох)
Шлях - на північ, та в грудях жага пекельна:
Це остання з усіх відчайдушних невдалих змог
У обіймах жалю чи парамнезії
Засинати в іржавій (і все ще міцній) броні,
Мої мойри стомились казати "ні",
Клятий час все намотують на сузір'я,
Звідки родом тривоги оті дурні.
Я стараюся опанувати речі,
Біль навколо тримати за хрестики та нулі
І потроху губитись на цьому тлі...
Бо нажаль, відчайдушно та недоречно
Позабула, як бути холодною взагалі.
*експериментальний*
2021-04-14 09:09:53
16
9