Koi no yokan
Premonition of love is scarier, really, Than love in it's depth of salt bittersweet. Don't know who you are but treacherous feeling can still make me sick. It's not for retweet. Emotions in me are strange and destructive. Respect to yourself is hidden in tears. That inner confuse is trying to truck to non-calmness and sad illusion of fears. "Forever with u" It's bullshit. I hope so. This stalking of thoughts - the way to the edge. But closer to me my terrible person collects our dreams and tries to allege presumption of pain, prediction of plotted indifferent lies that may to come true. I'm coward and jerk but I never wanted being hated by you. Being hated by u. 3/44 *Koi no yokan - (яп.) чувство, когда на твоём жизненном пути появляется кто-то, кого ты неотвратимо полюбишь в будущем. Необъяснимое предчувствие любви, которое отпугивает и притягивает.
2020-09-23 08:31:00
14
5
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (5)
Last_samurai
@Мариам Алекс голос уже есть🌚
Відповісти
2020-09-23 13:47:22
Подобається
JENOVA JACKSON CHASE
Nicee one.
Відповісти
2020-09-27 02:28:29
1
Last_samurai
@JENOVA JACKSON CHASE Thanks a lot 🌞
Відповісти
2020-09-28 14:55:40
Подобається
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2310
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12279