/замість трьох крапок/
хтось іронічний поцілив завзято з неба прямо під ребра та гучно промовив: "плі!" ні, річ не в тому, що я відчуваю тепер до тебе, радше у тому, як я почуваюся взагалі. хочу схопити за бороду бога, чорта та відрубати "навіщо", "чому" і "де" і сподівання, невже зрозумієш, що ти кожною миттю мені прикрашаєш день. наче цей світ був замурзаним, монохромним (чи окуляри рожеві такі брудні). я протираю їх краплею пива й рому, так, зловживаю ним часто. а чом би й ні? ніби загублена в хижому вирі міста (ну, саме того, в якому мене нема), просто рахую самотності дні в намисто, шию обмотую ними на кшталт ярма. ні! не прошу ні уваги, ні перспективи, щирості тільки й розмов на хвилини дві: світ, що довкола, сприймаю неначе диво з того моменту, як ти в моїй голові. з тої хвилини, як кляті перестороги геть позабула, й стрибнула в омани вир. самоомани. дивися, упруся рогом. буду мовчати. та тиші моїй не вір.
2021-05-12 11:40:26
13
6
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (6)
Last_samurai
@Лео Лея Щиро дякую ✨🤗
Відповісти
2021-05-13 19:58:25
1
Самоскид!
чудовий вірш про квіти, побільше б таких
Відповісти
2021-05-14 10:00:41
1
Last_samurai
@Самоскид! сприйнято🌚
Відповісти
2021-05-14 10:04:59
1
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
3892
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
1992