/замість трьох крапок/
хтось іронічний поцілив завзято з неба прямо під ребра та гучно промовив: "плі!" ні, річ не в тому, що я відчуваю тепер до тебе, радше у тому, як я почуваюся взагалі. хочу схопити за бороду бога, чорта та відрубати "навіщо", "чому" і "де" і сподівання, невже зрозумієш, що ти кожною миттю мені прикрашаєш день. наче цей світ був замурзаним, монохромним (чи окуляри рожеві такі брудні). я протираю їх краплею пива й рому, так, зловживаю ним часто. а чом би й ні? ніби загублена в хижому вирі міста (ну, саме того, в якому мене нема), просто рахую самотності дні в намисто, шию обмотую ними на кшталт ярма. ні! не прошу ні уваги, ні перспективи, щирості тільки й розмов на хвилини дві: світ, що довкола, сприймаю неначе диво з того моменту, як ти в моїй голові. з тої хвилини, як кляті перестороги геть позабула, й стрибнула в омани вир. самоомани. дивися, упруся рогом. буду мовчати. та тиші моїй не вір.
2021-05-12 11:40:26
13
6
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (6)
Last_samurai
@Лео Лея Щиро дякую ✨🤗
Відповісти
2021-05-13 19:58:25
1
Самоскид!
чудовий вірш про квіти, побільше б таких
Відповісти
2021-05-14 10:00:41
1
Last_samurai
@Самоскид! сприйнято🌚
Відповісти
2021-05-14 10:04:59
1
Схожі вірші
Всі
"Я буду помнить"
Я буду помнить о тебе , Когда минутой будет гнусно И одиноко грянет в след Дождь смыв порою мои чувства Я буду помнить о тебе , Когда нагрянет новый вечер И ветер заберёт себе Мои увечены надежды . Я буду помнить, тот момент, Когда тебя со мной не стало Оставив только мокрый цент С того ,что в сердце потеряла Я буду помнить твой уход , Да может быть, тогда слезами Теперь совсем под тихий сон Обняв подушку крепко швами .
43
7
1616
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11353