Жага життя.
Last_samurai
Ви топитесь у ванні власних сліз? Чи душитесь у стиснутих обіймах? Нажаль, я все життя без неньки ріс. Що мені ваші біль, нещастя, війни? Я вийшов сам з печери небуття, А мав у ній загинути одразу. Серед усіх шляхів обрав..життя, Хоча до нього й відчував відразу. Не знав, нащо потрібен на землі, Ішов крізь морок і густий туман. Хоч розумів, що люди дуже злі, Та досить легко звівся на обман. Я переріс ті скиглення давно, Пройшов все пекло, як за Аліг'єрі. Не кваптеся виходить у вікно, Коли для вас відчинені всі двері!
2019-06-18 20:29:48
6
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Ria
Дуже життєво і з сенсом...
Відповісти
2019-06-18 20:31:40
1
Last_samurai
@Ria без сенсу нема і сенсу писати🙃
Відповісти
2019-06-18 20:34:35
1
Last_samurai
@Ria дякую☺️
Відповісти
2019-06-18 20:34:47
1
Інші вірші поета
все/те/ти Лист призначень/кс3 28 років Україні! словохтивцям присвячується
Інші поети
Red
@R_e_d_
Plume Akwmarine
@plume_akwmarine
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
10904
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
82
2
3304