живий?
Last_samurai
викидні градів - тюльпани нічних жахіть. дим цигарок - вже повітря легенів часу. кожен, хто поруч - назавше, не мимохідь, шрамом залишиться в серці, ти знаєш. власне, ті, возлюбити кого безумовно слід, згинуть навіки одразу, як їх полюбиш. тане на скронях тривожний лютневий лід, квітень цілує скривавлені сіллю губи. кожен, хто дихає десь недалеко від подиху фосфору має міцну потребу дати надії пустити бентежний квіт в мертвих рядках, що розсипані поміж ребер. кожен поет, безсумнівно, з колиски мрець. кожні слова, безперечно, потужна зброя. кожна із літер поцілить, нехай їй грець, біль пам'ятатиме вчинки своїх героїв. ти пам'ятатимеш зміст, як поля - жнива. зміст пам'ятатиме сповідь без страху крихти. мрець - то поет. а поезія - так, жива. що для безсмертя сьогодні зробити зміг ти?
2022-09-28 06:08:49
11
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
ДАДА-РАСТАМАН-ІТСИСТ
"кожен поет, безсумнівно, з колиски мрець" 👏👏👏
Відповісти
2022-09-28 06:17:39
1
Last_samurai
@Alexey Belomestnov Живий, і радий, що ти теж👍
Відповісти
2022-09-28 07:03:38
1
Сніданок з Едемом
🐙💗
Відповісти
2022-09-28 08:15:05
Подобається
Інші вірші поета
забирай/кс3 Спрага стучить у дім де ти живеш, га? Робити щось вперше/кс3
Інші поети
Mateo Torres
@mateo_adrian
Схожі вірші
Всі
Пиріг із медом (UA)
Ай
Крокуй до раю, крокуй до мене. Гаряча кава, пиріг із медом. Або якщо забажаєш — ромашковий чай. Приходь до мене. Будь ласка. Приїжджай. Крокуй до двері, а я у чашку відріжу лимона ломтик. На столі — пиріг із медом, а мені найсолодший твій дотик.
80
19
2002
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
10884