Україна-мати
Вийшла зранку на ґанок Україна-мати, І почала важкі та гіркі сльози проливати, Покидають її доньки та сини, Більше вже не бачать про матір кольорові сни, Зібрались діти-квіти десь на чужину, Полишають скорбну матір одну, А Україна-мати до ніг впала, Та лишитись слізно благала: «Хіба для цього я вас народила?, - з голосінням запитала мати-Україна, - для кого ж віками на Голгофі я страждала? Вас малими від злості ворогів оберігала. Діти, хіба ж нема зі мною вам добра? Пам'ятайте, що немає на чужині вашого батька-Дніпра. Чи ви вже забули солов'їні колискові пісні? Хіба ви вже забули нашої слави героїчні дні? Я ж для вас ночами рушники вишивала. Якого добра я для вас, діти, ще не дістала?». Подивились діти на Україну-мати і сказали: «Мамо, але ж ми від народження волі не знали. Ми відчуваємо, що з тобою, мати, нам долі не буде. Бо заковані в кайдани наші найкращі люде. Так, мамо, ми бились за тебе віками. Та ми вічно будемо роздерті ворогами. Мамо, ти не думай, що це зрада Іуди. Краще нам в далеких краях буде», Захиталась і заридала від цих слів мати-Україна, Ледве тримались, хоч відчувала, що вже безсила: «Не буду я вас, діти, за ваші слова проклинати, Не зможу я вас зі злістю прогнати, Як не хочете мене від пекельних мук рятувати, Буду сама свій вік на цій землі доживати». Шлях своїх дітей, вона благословила, І в одну мить стала вся сива, Поїхали на чужину рідні діти, А мати поклала їм вузлик з насінням, де були мальви квіти, Ще й грудку рідної землі поклала, Відривала від серця, від болю стогнала, Діток своїх вона перехрестила, Відчувала, що покидає її вже сила, Провела дітей і шукала порятунок від важких дум, Щоб розвіяти свій полиновий сум, Прийшла Україна-мати до Дніпра, І сказала: «Останньої надії, у нас вже нема». Кинулась у воду, її душу та серце печаль роздирала, Та її тіло велика вода не забрала, І тоді мати-Україна зрозуміла, Вона дочекається з чужини хоч одного сина, Тепер вона за своїх дітей щоночі Бога молила, Така вже в України-матері місія життя єдина. * Моя робота на XII Міжнародний мовно-літературний конкурс учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка у 2021/2022 навчальному році. P. S. З цим віршем я виграла конкурс ❤️.
2021-11-19 22:30:53
11
7
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (7)
Сандра Мей
Красуне ти як? Все добре?
Відповісти
2022-02-25 20:21:19
Подобається
Lelyana_ art
Відповісти
2022-02-25 20:21:35
1
Сандра Мей
@Lelyana_ art 😊це добре
Відповісти
2022-02-25 20:22:10
Подобається
Схожі вірші
Всі
Недоречне (UA)
жодної коми читай як хочеш бо мені байдуже я поет *** я поет тож спалюй все що було до мене минуле — нікчемне бо не існує я поет головний поціновувач твоїх забаганок пізнаю тебе і настане ранок коли ти більше не знайдеш ні мене ні моїх речей я поет тож закохаюсь у самий недоречний час з'явлюсь на твоєму порозі, увімкну джаз і спробую залікувати усі твої рани внутрішні відкриті або навіть рвані а потім просто видалюсь геть бо так хочеш ти я поет тому в мене жодної причини запам'ятовувати якісь адреса там де я був — мене не знайти хіба ж то не у тому краса? тому ми ніколи не програємо це знову я поет тож запитаю тебе про улюблену каву останню прочитану книжку і від чого у тебе безсоння я поет тож можеш відкрито про усі емоційні безодні я поет обожнювач невиконанних клятв що випливають у безмовні драми де слова вже до чорта до рами але потім відбиваються у твоїй голові голосами і не дають спокою я поет тож жонглюю цими дарами може маю талант від народження а може пишу від суму ночами я поет тож наповнюйся моїми речами поглинай мої всесвіти сьогодні за дешево а може і даром проти не буду я поет тож з головою пірнаю у смуток рахую зірки поки ти рахуєш добуток і відчуваю себе трохи інакшим от і все я знаю що ніхто нікого вже не спасе я поет тож ігнорую усі застереження пропускаю крізь себе всі твої твердження не замислюючись чи є в них хоч крихти правди бо я маю себе мені потрібно мати я поет що ніколи не підвладний течіі бо нічий ігнорую навіть свою самобутність бо вона маленький ручій і взагалі — вода повірю у щось — прийде біда я поет тож хочу — не ставлю коми а хочу — увійду у кому в надії зануритись у інші світи якщо загубиш мене то просто зітри із себе бо десь там мені краще я поет тож іноді благаю вимкнути сонце щоб настіж відкрити віконце і насолоджуватись темрявою зовні і у середині себе не хочу нічого світлого відійди від мене я поет тож насолоджуйся мною поки я поруч поки мені є що тобі розповісти бо я прокинусь і захочу залишити все без єдиної вісті я поет з вічно холодними блідими руками цілую тебе своїми губами с присмаком відчаю і зеленого чаю я поет я ніколи не закінчую тому не програю ні тобі ні життю я поет тож зривай з мене одяг але ніколи не побачиш роздягнутим в мене є шкіра та купа дивних сенсів що дуже стягують та з яких я не можу вирватись ти не допоможеш я поет з дуже поганим кровообігом та в цілому з втомленим виглядом можеш слухати мене або ні: мені все одно не стати прикладом у поезії хоча марную на це вже не перше життя і вічно забуваю на чому я зупинився і чому не зупинилося серцебиття але все одно продовжу розкидувати тут занадто недоречні речі ... тому нагадай я вже казав тобі, що я поет, до речі?
46
5
1846
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12399