Україна-мати
Вийшла зранку на ґанок Україна-мати, І почала важкі та гіркі сльози проливати, Покидають її доньки та сини, Більше вже не бачать про матір кольорові сни, Зібрались діти-квіти десь на чужину, Полишають скорбну матір одну, А Україна-мати до ніг впала, Та лишитись слізно благала: «Хіба для цього я вас народила?, - з голосінням запитала мати-Україна, - для кого ж віками на Голгофі я страждала? Вас малими від злості ворогів оберігала. Діти, хіба ж нема зі мною вам добра? Пам'ятайте, що немає на чужині вашого батька-Дніпра. Чи ви вже забули солов'їні колискові пісні? Хіба ви вже забули нашої слави героїчні дні? Я ж для вас ночами рушники вишивала. Якого добра я для вас, діти, ще не дістала?». Подивились діти на Україну-мати і сказали: «Мамо, але ж ми від народження волі не знали. Ми відчуваємо, що з тобою, мати, нам долі не буде. Бо заковані в кайдани наші найкращі люде. Так, мамо, ми бились за тебе віками. Та ми вічно будемо роздерті ворогами. Мамо, ти не думай, що це зрада Іуди. Краще нам в далеких краях буде», Захиталась і заридала від цих слів мати-Україна, Ледве тримались, хоч відчувала, що вже безсила: «Не буду я вас, діти, за ваші слова проклинати, Не зможу я вас зі злістю прогнати, Як не хочете мене від пекельних мук рятувати, Буду сама свій вік на цій землі доживати». Шлях своїх дітей, вона благословила, І в одну мить стала вся сива, Поїхали на чужину рідні діти, А мати поклала їм вузлик з насінням, де були мальви квіти, Ще й грудку рідної землі поклала, Відривала від серця, від болю стогнала, Діток своїх вона перехрестила, Відчувала, що покидає її вже сила, Провела дітей і шукала порятунок від важких дум, Щоб розвіяти свій полиновий сум, Прийшла Україна-мати до Дніпра, І сказала: «Останньої надії, у нас вже нема». Кинулась у воду, її душу та серце печаль роздирала, Та її тіло велика вода не забрала, І тоді мати-Україна зрозуміла, Вона дочекається з чужини хоч одного сина, Тепер вона за своїх дітей щоночі Бога молила, Така вже в України-матері місія життя єдина. * Моя робота на XII Міжнародний мовно-літературний конкурс учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка у 2021/2022 навчальному році. P. S. З цим віршем я виграла конкурс ❤️.
2021-11-19 22:30:53
12
7
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (7)
Сандра Мей
Красуне ти як? Все добре?
Відповісти
2022-02-25 20:21:19
Подобається
Lelyana_ art
Відповісти
2022-02-25 20:21:35
1
Сандра Мей
@Lelyana_ art 😊це добре
Відповісти
2022-02-25 20:22:10
Подобається
Схожі вірші
Всі
Впізнай себе...
Впізнай себе в моїх словах , Що виливаються в пісні. Ти знову є в моїх віршах . Я їх присвячую тобі. Всі погляди твої ласкаві, Я все змалюю у віршах. Тихенько ,щоб вони не знали До тебе я прийду у снах. Коли у дзеркало поглянеш А там побачиш лиш мене. Знов вірші всі мої згадаеш, І знов впізнаеш там себе. І в день Святого Валентина, Ми стали друзями с тобою. Нехай зупинится хвилина, Я розлучилася з журбою....
44
7
1201
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
10903