Відпускаю
Ніхто ніколи не питає, Навіщо ми на цій землі живем, Коли згасне наша зоря на небокраю, До чого ти прагнеш? До чого ти йдеш? Бо наше життя - це прекрасна мить, А давнє нещастя знесилює душу мою, Серце так сильно, як і тоді болить, Що я поринаю у море відчаю, Відпускаю я з жалем зірку твою, Нехай лине у нескінченність душа, Про щастя я тихо небо молю, Нехай ця зірка туди руша, Я буду пам'ятати все твоє добро, Ніколи не забудеться воно, Кожна хвилина, як холодно-тепла течія, Здається, що з замкнутого кола виходу нема, Тепер розбита мрія ніжна моя, А майбутнє вже серце порива, Я у неба з останніх сил запитаю, Чому воно моїх рідних забирає? Чому я відчуваю, що зараз стою на краю? Але я відчуваю, як щось світле в моїй душі повільно проростає. * Пам'ять про бабусю
2021-01-05 06:56:04
7
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Akeldama
Прекрасний вірш))
Відповісти
2021-01-05 06:57:05
1
Lelyana_ art
@ Akeldama Дякую 😌
Відповісти
2021-01-05 07:00:43
1
Схожі вірші
Всі
Why?
I was alone. I am alone. I will be alone. But why People always lie? I can't hear it Every time! And then They try to come Back. And i Don't understand it. Why?
61
4
8432
12
А море сліз вже висохло давно. Давно забуті фото й переписки. Я живу неначе у кіно, І це кіно трагедія, не більше.
87
4
8972