Сонет 3

Микола Мотрюк

Спекотний день. В зенітні сонце б'є дугою, Міраж проливсь рікою на шосе шматок, І сниться прохолоди свіжої ковток... Дорогою юнак гарує порошною... Простує по узбіччю, приспішає крок Нічого в подорож не взявши із собою, Крім багажу безмовного людського болю Із жáлем від давноминулих помилок. Все вирішив, поставивши назавжди крапку. Лишився сам... зате із серцем все впорядку... Брехня це все і маячня... самообман..! Ніколи щастя не знаходять наодинці... Не здогадається бідак, що йде по нитці... Але й на нього в Господа знайдеться план. 03.11.2019

2021-07-10 12:19:58

5

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Лео Лея

Це справді так. На кожного у Бога є план👍

Відповісти

2021-07-10 15:15:04

1

Схожі вірші

Всі

Мої слова

Ай

Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.

85

0

5271

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12919