Сонет 37
Ліниве вересневе сонце сліпить очі,
Студений вітер снігом кидає в лице...
Ти, мов самотнєє безлисте деревце,
І нікому зігріть тебе в морозні ночі...
Виколюють, п'ють очі думи-поторочі,
Нашіптують, що мов, начертано свинцем,
Що, наче доля не писалась олівцем,
І у могилі всі, змінить її охочі...
Та я напишу сам пером слова пророчі,
Судьба — не поводир, не піду манівцем,
Крізь терни стежку прорубаю топірцем...
Самі ми щастя свого ковалі і зодчі...
Осяє Небо нас весняним промінцем...
Благослови нас, Боже, золотим вінцем...
2023-09-08 15:20:39
11
2