Сонет 37

Микола Мотрюк

Ліниве вересневе сонце сліпить очі, Студений вітер снігом кидає в лице... Ти, мов самотнєє безлисте деревце, І нікому зігріть тебе в морозні ночі... Виколюють, п'ють очі думи-поторочі, Нашіптують, що мов, начертано свинцем, Що, наче доля не писалась олівцем, І у могилі всі, змінить її охочі... Та я напишу сам пером слова пророчі, Судьба — не поводир, не піду манівцем, Крізь терни стежку прорубаю топірцем... Самі ми щастя свого ковалі і зодчі... Осяє Небо нас весняним промінцем... Благослови нас, Боже, золотим вінцем...

2023-09-08 15:20:39

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Лео Лея

Так чуттєво і метафорично, разом з тим реалістично❤️

Відповісти

2024-01-28 03:41:39

Микола Мотрюк

@Лео Лея Спасибі...)

Відповісти

2024-03-13 06:04:48

Інші вірші поета

Сонет 47 Сонет 32 *** Мені колишньому

Інші поети

moon

@martina_calihua99

Kavitha Beemaraj

@kavitha

Володя Винтоняк

@volodya_vintonyak

Схожі вірші

Всі

Я і ніч

Анастасія

Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.

105

12356

Без вагань

МОРГАН РЕЙ

Ми летіли в всесвіт без вагань, Залишивши цей світ сам. Без космічних почуттів, Світ в твоїх очах згорів. І я не я, і ти не ти, Ми залишились в самоті...

8681