Сонет 5. Вечір на роботі

Микола Мотрюк

Скотилось сонце стомлено за сині гори, І відблиски на куполах святих згаса, Пожухлі трави... вечір іній розсипа... Ефір розвіяв сірими пасмáми хмари. Здіймаєсь дим з комінків й падає у звори, Ялина тулиться до школи близ вікна... Я бачу лиш вершок на тлі вечірнім полотна... З'явилась зірочка... зіткала нічка штори... Хотів би птахом підкорити височінь, Ширять, кружлять, здійнятись до небес склепінь, І звідти, з вишинù, поглянуть би додолу... А може за Карпатський би гайнув уділ, Або й за сонцем вслід, можливо б полетів... Хтось стукає у двері... час вже йти додому. 11.11.2019

2021-07-10 12:26:50

6

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Лео Лея

Дуже гарно описано природу і сам вечір👍

Відповісти

2021-07-10 15:08:53

1

Схожі вірші

Всі

Моє диво

Фαйղα Եօթթí #AР #FN

А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno

46

5

1449

Закат декабря

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

В сердце бьёт в бешенстве пульс, Остановить его нечем й боюсь В груди разгорается тёплый огонь , Что пламенем рушит спокойствие й фантазии снов... В личном пространстве сшибает мосты, Наши глубины сжимая в пути Стали с личной ближе наш мир, Вера в чувство пораждая искры Воля свободы кречит только внутри, Больше не сможет затронуть мыслей синевы, Небо в далёком закате зовёт за собой, Где можно побыть с тишиной лишь одной ... Не стоит тревожить прекрасный момент , Тебя не хватает очень со всем В рассвете остался твой запах кофе с утра, Грусть поглотила весь разум струна, Под холод оттенка вновь декабря , Узоры яркого солнца с собой уводя ...

35

4

1720