Сонет 38

Микола Мотрюк

Мовчить небесний океан безмежно синій, Не чуть святкових, втішливих, дзвінких пісень, Що дарувало птаство в теплий літній день... Налилися, мов кров'ю, грона на калині... Стою задуманий у цілині полинній, Вглядаючися пильно в далину щодень... Неначе сню, і в сні оцьому я — мішень... Та поки я живий в цій боротьбі причинній..! Гей ви, ординці..! Чингізханові ви свині..! Побільше соняха насипте до кишень..! Не куштувати вам Тарасових вишень..! Московія з царями згине в домовині..! З собою не забудьте взять пакет лишень... А ні — ростіть ви маком, полем конопель...

2023-10-01 12:08:23

12

4

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Терті пляцки

Гарно

Відповісти

2023-10-06 20:30:08

1

Ірина Велика

Динамічно. Від "безмежно синього небесного океану" до "чингізханових свиней". Наче і я все те бачу. І відчуваю, як пахне полин. Чіткі образи. Гарна робота.

Відповісти

2023-12-01 17:01:21

1

Микола Мотрюк

@Ірина Велика Дякую...

Відповісти

2023-12-01 17:15:10

1

Схожі вірші

Всі

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

50

12

3622

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11249