***

Микола Мотрюк

Стою на ниві самотою... Роки дитячі, юні дні, Як вишні розцвіли весною, Як в літню спеку у тіні Ховавсь од променів палючих, Усе згадаю... простягнусь На ворсі зі стерні колючім І синявою неба вп'юсь... Кругом, мов вироби гончарні, Що їх неначе із печі Ось щойно витягли, мов з грані - Ліси - зівак поглиначі, Чарують, кольрами грають, Спиняють і вкидають в сон, Казковий сон, що оживляє Забутих спогадів мільон... І радісно на серці й сумно, Й вернути літо хочу знов... Я мало був в потоках бурних, Я мало світу обійшов, І цвіту запах не згадаю, І звуки грому вже забув, За помилки себе картаю... Час літній, наче день минув. Тоді сміливості забракло, А зараз - пробива іскра, Щось у середині заклякло... І знов ні мислі... пустота... 16.10.2019

2021-07-10 11:56:46

5

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Лео Лея

Дивовижно👍

Відповісти

2021-07-10 15:12:48

1

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12103

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

52

3

2220