Тріолет 22

Микола Мотрюк

Чому тікаєш безупину? Зізнайсь, сердéнько, що болить..? Лиш не мовчи, скажи причину... Чому тікаєш безупину..? Зранила ніжки об тернину, Вогонь краплистий ліс палúть... Чому тікаєш безупину? Зізнайсь, сердéнько, що болить..? Сховалась в гущі за ялину, Сльозина по щоці біжить... Боронить милий Батьківщину, Сховалась в гущі за ялину... "Не жди мене, коли загину. Забудь, молю... ти маєш жить..." - Слова ті душать безупину... Нестямно серденько болить...

2023-05-11 14:35:50

12

4

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Микола Мотрюк

Спасибі...)

Відповісти

2023-05-11 16:27:55

Подобається

Роузі Рей

❤️😍

Відповісти

2023-05-11 18:44:04

1

Терті пляцки

Гарна поезія❤️❤️❤️

Відповісти

2023-05-11 19:10:33

1

Схожі вірші

Всі

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

52

3

1891

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11669