Один з безкінечності

Хонна

Музика б'є мені в уха Вона біль мого серця все глушить Вона закриває мене від світу всього. Я не чую його, тож не існує його. Лице моє сховано під чорною маскою. Не треба, щоб люди всі бачили Що коїться з тим, хто під нею. Музика загоює мої рані душевні. Хоча від кого ховаюсь весь час я? Всім начхати на мене. Кожен зайнят чимось своїм. Кожен думає тільки про себе І я тільки один. з багатьох, з безкінечності.

2023-08-14 14:28:55

4

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Lexa T Kuro

Всі ми малюнки одного полотна. І кожен пазлик на своєму місці. У Всесвіту на має помилок, в нього на всіх свої плани. І ось тепер уяви, що можно бути не самотнім в своїй самотності, бо поряд такі ж самотні в своїй самотності люди. Тобто полотно складається з пазликів - самотніх людей, але все це багатобарвний малюнок) І всі саме цим і поєднані. Складно?) Але як цікаво, правда?) А як бути далі кожен вирішує сам - чи слухати музику на самоті, чи поділитися цією музикою з кимось😉 Але це вже інша історія😉🤗☀️ Бачиш, я знов своє побачила))) Класний вірш! Знов думати заставив)👍👏🔥☀️

Відповісти

2023-08-16 07:04:35

1

Хонна

@Lexa T Kuro люблю змушувати людей думати;) самотні в своєї самотності по факту не самотні. Цікава фраза, я запишу її кудись собі)

Відповісти

2023-08-16 07:06:09

1

Lexa T Kuro

@Хонна І я люблю думаючих людей😉 І тих, хто не застрягає в собі, а мандрує цікавим шляхом розвитку). Бо завжди є чому навчатися в цьому цікавому та дивному світі 😉☀️

Відповісти

2023-08-16 07:16:38

Подобається

Схожі вірші

Всі

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

50

12

4505

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

49

14

1406