Один з безкінечності

Хонна

Музика б'є мені в уха Вона біль мого серця все глушить Вона закриває мене від світу всього. Я не чую його, тож не існує його. Лице моє сховано під чорною маскою. Не треба, щоб люди всі бачили Що коїться з тим, хто під нею. Музика загоює мої рані душевні. Хоча від кого ховаюсь весь час я? Всім начхати на мене. Кожен зайнят чимось своїм. Кожен думає тільки про себе І я тільки один. з багатьох, з безкінечності.

2023-08-14 14:28:55

4

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Lexa T Kuro

Всі ми малюнки одного полотна. І кожен пазлик на своєму місці. У Всесвіту на має помилок, в нього на всіх свої плани. І ось тепер уяви, що можно бути не самотнім в своїй самотності, бо поряд такі ж самотні в своїй самотності люди. Тобто полотно складається з пазликів - самотніх людей, але все це багатобарвний малюнок) І всі саме цим і поєднані. Складно?) Але як цікаво, правда?) А як бути далі кожен вирішує сам - чи слухати музику на самоті, чи поділитися цією музикою з кимось😉 Але це вже інша історія😉🤗☀️ Бачиш, я знов своє побачила))) Класний вірш! Знов думати заставив)👍👏🔥☀️

Відповісти

2023-08-16 07:04:35

1

Хонна

@Lexa T Kuro люблю змушувати людей думати;) самотні в своєї самотності по факту не самотні. Цікава фраза, я запишу її кудись собі)

Відповісти

2023-08-16 07:06:09

1

Lexa T Kuro

@Хонна І я люблю думаючих людей😉 І тих, хто не застрягає в собі, а мандрує цікавим шляхом розвитку). Бо завжди є чому навчатися в цьому цікавому та дивному світі 😉☀️

Відповісти

2023-08-16 07:16:38

Подобається

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12627

Мої слова

Ай

Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.

85

0

5153