Під куполом неба (пісня)

Марі Жаго

Під куполом неба. Є людина в якій знайдеш щастя. Є будинок, де знайдеш свій дім. Під куполом неба. Головне, що в тебе є не вкрасти, Лиш в собі його знайди. Під куполом неба. Поглянь! Хмари, як великі кити, Пливуть так повільно. І я вірю, ти досягнеш мети, Твоя душа вільна. Під куполом неба. Кожен сам будує своє щастя І вирішує що в нім. Під куполом неба. Запитай якої трясці, Знов гориш наче в вогні. Під куполом неба. Поглянь! Хмари, як великі кити, Пливуть так повільно. І я вірю ти досягнеш мети! Твоя душа вільна. Під куполом неба. Руки до гори простягни, Відкрий своє серце. Під куполом неба. Всю красу навколо вбери, Частина тебе це.

2019-09-18 09:38:56

18

8

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (8)

Вікторія Тодавчич

Дуже гарний вірш ❤😁

Відповісти

2020-02-01 13:04:29

1

Марі Жаго

@Вікторія Тодавчич дякую☺️☺️🤗

Відповісти

2020-02-01 13:57:07

Подобається

Last_samurai

+++

Відповісти

2020-04-24 00:05:21

Подобається

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

38

4

5754

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12519