Ненависть

Marina Parthenovith

Чому у світі брат вбиває брата? Чому у цьому світі ненависті багато? Ви всі скажіть мені... Чи правду я питаю, А може помеляюсь? Та знаю я одне: Усі ми як ті звірі... Чому ви, Українські діти, Грабуєте її? А у вашім серці, жорстокості багато? Чи може це ви так, Матусі перед смертю: ,,Спасибі за життя.,, Сказали, чи не так? Чом твої діти страждать повинні? ,,Де наш тато? Чому він не прийшов?,, А у відповідь мовчання... А ти як привед, Слідкуєш і страждаєш. І розумієш, що ні мами, ні дітей Вже не побачиш, Бо ти тепер вже вбивця, Бо ти тепер помер.

2018-05-01 14:54:08

Інші вірші поета

...Герої... Наболіло. Нове покоління ...Керамові...

Інші поети

His Queen

@his_queen0926

Любов

@lyubov_gladunyak

Asker Nerys

@Asker_Nerys

Схожі вірші

Всі

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

4376

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11869