Дедлайни
Я закрила усі дедлайни, хоч, можливо, якісь постскрипт. Коли зовсім нема бажання щось робити - лиш мовчки в крик Й діалоги вести з собою (бо ж заткнути ~себе~ - ніяк) То байду́же, що вже хоч якось, до кінця доскакав, не вкляк. Ось тут маю книжкові стоси, що, от точно, колись читну, Бо ж уявні світи звабливі та я часто у них живу Й маю більші у тому навички ніж, напевно, ~нормальний~ хтось, І натомість з ~нормальним~ соціумом у нас якось... ну... не зійшлось. В мене мрій і бажань зібралося, що хватило б на два життя (Й тих - ельфійських, бо ж ~усе й завжди~ тре освоїти ~допутя~) Та й наснаги хоч щось почати з тої кучі давно нема - Я люблю дерев'яну осінь, та навколо ятрить зима. Сон кружляє довкола й знову не дається до мóїх рук (Або ж я не здаюсь допоки текст в очах не здвоївся, вщух) Із шкідливих - то звички спати п'ять годин (десь та й відісплюсь), Забувати поїсти й думати, що колись я з цим ~розберусь~.
2023-02-27 21:44:59
7
0
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11351
Сумую без тебе
Сумую без тебе, кохана Так важко на серці мені. Приходь ти до мене жадана, Щоночі. Хоча б уві сні. Загляну в кохані я очі, Не йди, прошепчу. Я люблю. Та довгі безсоннії ночі, Вбивають вже душу мою. Прошу я, відкрий моє серце, Ти подихом ніжним своїм. Відчиню заховані дверці, Закриті на сотні замків.
52
39
1667