Дві години

Есмеральда Еверфрі

Дві години блукань між акордами тиші Чи ти знав, як душевно це може звучати? Залишити проблеми свої на узвишші, З лісом дружно про все і ніщо помовчати. Змити втому і гнів посірілою тінню, Прохолодним вогнем обсушити повіки. Безсловесно кричати у спину терпінню, Й запивати дощем сфабриковані ліки. Забувати про те, що не смієш любити, Що так звикла до гордого кремнію волі... Майже всі коренí в перепліт запустити, Присипаючи шрами там смугами солі. Опускати щити для знайомого вітру, І писати ці, вам так набридші, абзаци. Замішати думки у щерблену макітру, А сосновими голками шити форзаци. Дві години без масок, музичного фону, Без потреби тримати усе «на плаву». Тут відчую життя і присутність озону, Тут, можливо, уперше закінчу главу.

2019-10-27 11:42:00

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Nika Kov.

Дуже гарні вірші, читаю один за одним, не можу відірватись😍

Відповісти

2020-06-17 13:00:15

Есмеральда Еверфрі

@Nika Kov. Дякую) Мені справді приємно це чути😊

Відповісти

2020-06-17 19:40:23

Подобається

Есмеральда Еверфрі

@Nika Kov. Рада, що Вам подобається))

Відповісти

2020-06-17 19:40:55

Подобається

Інші вірші поета

Таємниця кожного Книгоман Вони живі, хай тільки під пером Мій дім

Інші поети

Jasmin Robledo

@jasmerrrn

Jasmin Robledo

@jasmerrrn

Eleanor Rigby

@ouvrir_son_coeur

Схожі вірші

Всі

Минутой мечтания :)

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я мнимо расскажу тебе о прошлом И заберу кусочек шоколада Рассказ уж будет длиться долго О том ,как было тяжело сначала Наверное это для тебя не важно Спрошу себя, а ты хороший ?) И почему же стоишь рядом Даря улыбку лишь прохожим Мой телефон звонит мне чаще , Чем слышу твой прекрасный голос Аккорды струн во взгляде малость, Когда увижу тебя где-то снова Про свои чувства смолчу вовсе , Чтоб не будоражить просто взглядом , Хватает только вкуса кофе Лишь думать о тебе минутой мечтания .

1963

Моє диво

Фαйղα Եօթթí #AР #FN

А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno

1972