Дві години
Дві години блукань між акордами тиші
Чи ти знав, як душевно це може звучати?
Залишити проблеми свої на узвишші,
З лісом дружно про все і ніщо помовчати.
Змити втому і гнів посірілою тінню,
Прохолодним вогнем обсушити повіки.
Безсловесно кричати у спину терпінню,
Й запивати дощем сфабриковані ліки.
Забувати про те, що не смієш любити,
Що так звикла до гордого кремнію волі...
Майже всі коренí в перепліт запустити,
Присипаючи шрами там смугами солі.
Опускати щити для знайомого вітру,
І писати ці, вам так набридші, абзаци.
Замішати думки у щерблену макітру,
А сосновими голками шити форзаци.
Дві години без масок, музичного фону,
Без потреби тримати усе «на плаву».
Тут відчую життя і присутність озону,
Тут, можливо, уперше закінчу главу.
2019-10-27 11:42:00
9
4