Facilius (Легше)

Есмеральда Еверфрі

Нам легше вмерти, аніж в світі жити, Щоб кожен день боротись за своє. І легше вбити, ніж життя лишити Людині, що його «не так» кує. Нам легше бути вік весь свій одним, Не відчувать ні радості, ні болю. Аніж відкритись людям, рідним та близьким, Тому що потім нам не стать до бою. І легше завжди грати сильну духом, Хоч часто можем плакати в подушку - На чужий біль ніхто не поведе і вухом, Тоді ж навіщо всім їм бачить мою душу? Одна біда: не завжди те, що легше, Є правильним на полотні життя. Ну, а тому, утверджуюсь я крепше У складності земного нас буття.

2018-11-22 20:47:58

10

7

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (7)

Есмеральда Еверфрі

@ Божевільний дякую за розуміння) ти грамотно написав те, що я не могла ніяк сформулювати)))

Відповісти

2018-11-27 19:21:44

Подобається

Божевільний

@Есмеральда Еверфрі будь ласка) прошу тебе дуже пиши як тобі зручно, як ти хочеш, зазвичай такі люди вищого досягають ніж ті, що роблять все за "рецептом") Бажаю тобі удачі

Відповісти

2018-11-27 19:25:38

1

Есмеральда Еверфрі

@ Божевільний дякую)) так і буду продовжувати - хоча б тому, що мені це подобається))) тобі теж успіху в творчості і самовираженні)

Відповісти

2018-11-27 19:27:54

1

Схожі вірші

Всі

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

4705

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12208