Не забувай ніколи мати

Міріам Міест

Наша історія лине роками. Її застали племена, козак Хмельницький І поет часів радянських. Всі пам'ятали про Вкраїну, Всі бачили її родючість, Чеснот глибоку благодать. Невміла дитяча молитва до Бога Сягає неба кожен день, Уже віками не замовкає Плач благання... Втомились всі, але не здамся. Втомились всі, але не піддаються. Гидка собі, коли втрачаю віру, І забуваю звідки йде коріння. Коли дитя відірвуть від матусі, Що виховала і годувала тіло, Ганьба тоді, коли забуде небо синє, Піддасться психиці людській страхів тиранів. Загинули людей числено Не просто за землю, А за культуру, За смерті раніші, За честь і відвагу. Ніхто не мовчав, Молитва не стихла. Брехні язик не відірвали всі, Хтось вуха й серце їм віддав завзято, А хтось вже тілом положив за те, Щоб ви то вухо приложить могли.

2022-02-27 20:20:34

Інші вірші поета

На серветці у темному світлі кафе Романтизуй-ідеалізуй. Власність моя Індивідуальніст

Інші поети

Prys Nikоlay

@Kanibalus

May Ling

@May_Ling54

Merees Nero

@Merees_Nero

Схожі вірші

Всі

Пóдрузі

Asteriya

Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.

3057

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

4473