Не забувай ніколи мати

Міріам Міест

Наша історія лине роками. Її застали племена, козак Хмельницький І поет часів радянських. Всі пам'ятали про Вкраїну, Всі бачили її родючість, Чеснот глибоку благодать. Невміла дитяча молитва до Бога Сягає неба кожен день, Уже віками не замовкає Плач благання... Втомились всі, але не здамся. Втомились всі, але не піддаються. Гидка собі, коли втрачаю віру, І забуваю звідки йде коріння. Коли дитя відірвуть від матусі, Що виховала і годувала тіло, Ганьба тоді, коли забуде небо синє, Піддасться психиці людській страхів тиранів. Загинули людей числено Не просто за землю, А за культуру, За смерті раніші, За честь і відвагу. Ніхто не мовчав, Молитва не стихла. Брехні язик не відірвали всі, Хтось вуха й серце їм віддав завзято, А хтось вже тілом положив за те, Щоб ви то вухо приложить могли.

2022-02-27 20:20:34

4

0

Схожі вірші

Всі

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

5278

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

13082