Романтизуй-ідеалізуй.
Міріам Міест
За вікном пошарпані будинки, Ржавіють далі дахИ ринкОвих гаражІв, А я співаю Оду їм, Ховаюсь під дощем в історії їх тіні. І стогін сосЕн і шепіт заходу, Тьмяного світла звечора узимку, Гірляндами обвішані кімнати, Шепочуть спокій. Десь світло впаде, десь тінь сховає зайве.
2022-11-21 21:50:54
3
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Н Ф
Неймовірна поезія. Страшенно романтично )
Відповісти
2023-09-03 20:05:14
1
Міріам Міест
@Н Ф 😍♥️ дякую! Ваші слова як поцілунки на серце ✨
Відповісти
2023-09-06 07:19:40
1
Н Ф
@Міріам Міест ☺️
Відповісти
2023-09-06 17:34:17
Подобається
Інші вірші поета
З патріотичних Ц М Війна
Інші поети
Hitar
@Hitar
B I
@boredintrovert
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
10903
Разве сложно сказать...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
52
14
2770