Зернятко світла

Олеся Шевчук

Не світи мені, кажу, сонце, не світи, кажу, не світи, Я відчула в собі трепіт метеликів, припливів і відпливів, і кажу тобі - просто лети. Вкороти в мені море солоне, а холоднокровність свою вертаю, Лови акустику смутку мого і дивись, як плавають кити по небокраю. Тепло достигає в мені і кожного дня падає гронами, Бо нікому його позбирати, розпізнати і скоро буде скльоване воронами. І лише Богу видно, мабуть, як пнеться зі шкіри віра, Або кулачком згорнеться і цвіте, і цвіте, і скоро заповнить собою прірву. Поміж ребер в мені сонце глибоко є ще, І не кожному в світі дано побачити це. Не кожному.

2021-01-01 19:34:43

6

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Олеся Шевчук

Дуже Вам дякую)

Відповісти

2021-01-02 20:52:10

Подобається

Схожі вірші

Всі

У серці...

Катерина Данилевська

Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.

109

16

9458

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11283