Вірші
Winter
А вона посміхається,
коли голос її тремтить,
(Про)тікає і (розті)кається,
коли пахне втратами;
Вітер, де ти, мій вартовий
посивів від війни
і він летить,
Розчиняється на кришталиках очей просом жовтого світла.
Ти подихала вечором восковим
в камуфляжах тепла
І осанку свою любові заховала
в пелюстку віри;
Вітер, здмухни зі серця
маленьких монстриків,
Що так близько до мого тіла, відлякни їх своєю грізністю,
Бо вони пахнуть ранком сірим.
І він слухається, стоншує весь біль,
Злущує страх - і вона посміхається, тепло і солодко;
Вітер, що натхнений щирістю, відкидає невпевненість і сіль,
Бо вона дозволяє бачити
риси свої,
через які люди
проходять повз.
1
0
168
******
Сито спогадів розсипається
по провулках пам'яті,
Щоби виткати локони ніжності
на мапі світу,
Щоб всі транзити і гирла любові
не були забуті,
Коли ти входиш у стиглість весни
і бачиш сходження цвіту.
Ось тобі і вдалося зсунути кордони, що набрались переломних моментів,
До мінімалізму, бо весна -
це середовище тепла;
Кілька її фрагментів -
І ти хизуватимешся тим,
що навчилась заново дихати.
В архіві життя.
3
2
116
Відчуттєве
Ми сезонно заряджені осінню, передчасно усі знамена тепла губимо;
Контраст холоду
набирає обертів і спотикаєтеся об віру;
Приналежність до рідних губ
того, кого ми любимо,
Ми розбиваємо пошепки
у сум’яття за кілька секунд.
І поки голос наш
набирає домінантних рис - ми відкладаємо злість
На горизонт серця,
що тисне маневром холоду,
Вдаряємось в прогалини часу, поки осад їсть
Версію нашої чуттєвості, провокуючи нашу душевну сухість.
5
0
195
Внутрішнє
Янголе, Янголе,
перезимуй зі мною цієї зими,
Коли так багато мороку і неврозів по сто тридцять разів у три ряди,
Коли яскраві кольори
вбили сирени і різкість війни,
Янголе, перезимуй сьогодні
зі мною над грудьми.
Я сокровенним світом
з тобою поділюсь,
тільки не відлітай,
Нікому, ніколи, нізащо
не вигнати блискітки радості
і з душі рай,
Не вирвати із корінням
з середи на четвер доброти...
І промовляє він:
"Серед вогню я з тобою завжди, тільки вперед іди.
Я увінчую тебе молитвами".
5
1
410
Лаконічне
Дівчисько стояло біля вікна
і глипало очима
на небо,
Воскуватий місяць
на ворсині ночі
заправляв світло у ковдру землі,
Дощ лопотів у вікно,
скроплював страхи вірою,
або
Зливався з диханням темряви,
що глибоко пускала корені.
"Сховай мене, місяць,
під голівоньку
свого спокою аж до раня,
Щоб тіні розхлюпались з голови
і загублені молитви
вернулись до дому,
Кожний синець після злітних смуг провокує вигорання,
Кожне дев'яте коло мовчання."
Дівчинка перенаселена думками, що час від часу зношуються,
як старі сукні,
Шепотіла собі у місячних фарбах серце - "тихше!" -
Ховала під комір сорочки мрії,
аби ніхто не зміг
Накласти вето
на колооберти відчуття.
1
0
167
Безцінне
Витираєш зморшки з душі,
бо втратила усі датчики терпіння,
Бо перев’язала минуле мотузкою, заклеїла скотчем образи,
Спалила усі до і після,
без цензури до тла -
Бо море в тобі перестало звучати, сухе стало
на сльози.
Молись, смійся, грай в рольові ігри сама з собою,
А ти, серце, спи, спи,
загорнувшись в календар спокою,
Нехай проллється зима, мов молоко, і принесе тепло
У скроні міста, поки легені хворіють бронхітом
від холоду.
3
0
192
Мінус один
Тепло, зіткане зі щирості,
залите подихом осені,
Ходить по краю листопаду,
визирає стадії холоду,
Аби висікти хвилі,
що зимою мічені, -
Бо холод рівносильний
розколу серця.
Від пальців, що завчили напам’ять
всі вигини тіла,
Пальців, що перешіптують
голосні і приголосні грудня,
Пальців світла - вкриваєшся оберемками весни,
Аби не загубитися у мілкості
цього божевілля
І не втратити віру,
коли березень посуне лютого тижні
назавше.
4
0
149
She
Правда старіє, ділиться на окремі частки
і зморшкуватістю торкається краю стін,
затерпає на згині в недосконалій конструкції темряви,
говорить з Богом, коли нема кому розповісти,
що порушено затишок і ти один, -
а на дворі лютий висне,
сніжить,
тримає весну за лікті.
А коли заплющуєш очі,
аби з точністю пригадати механізм тепла,
Коли воно крутиться на діафрагмі серця -
Згорни з собою в минуле
посіяний холод,
відчуй помах крил,
Бо зима схожа на нежить
і з часом зникне.
Раптово зникне.
3
1
165
Грудень
Ця ніч руйнує усі композиції світла
і ковтає безкінечністю тіло,
І всі рамки дозволеного
розсіює в далечині темряви,
І кожен біль, що спустошував,
знімає, мов брудний одяг, щоб не зчорніло
Серце, що одягає забуття,
як панцир,
щоб стихли вулкани всередині.
Бо досить ненадійної правди
обміну серцевих ритмів,
Досить ховати емоції в шумах своєї
залежності,
Досить виснажуватись від неправильних дій і роздумів -
Бо серце не підлягає обміну.
Вичерпує свої ресурси.
2
3
197
See you tomorrow
Я б перебула з тобою до завтра
і все міжсезоння вкрила півморем.
І перенасичення, і прохолоду
залишила би
за межами кімнати,
Аби ти ніколи не відчував,
як сповите повітря меланхолією.
Бо тілу властиво
проявляти свою слабкість.
Я б кожне твоє сум’яття перерахувала,
аби не було причини
Тіні ковзати на внутрішній стороні зіниці.
Я б крадькома молитвою вигнала твій біль,
Щоб світло в тобі не згасало,
а серце не вицвіло.
3
0
238
Скільки тобі
Скільки тобі, чотирнадцять? -
Твої сни
ще достоту гарні,
Відчуваєш, як у них
пахне
дикою м'ятою,
а мрії
такі безхмарні.
Скільки тобі, вісімнадцять? -
Гладиш вдома
пухнасту кішку,
Струшуєш серце
від зерняток,
що в любові
скупалися трішки.
Скільки тобі, уже двадцять? -
Чуєш крики
сусідів навпроти,
Обіцяєш собі,
що у тебе не буде так,
промінь сонця торкнувся
рота.
Скільки тобі, уже двадцять п'ять? -
В тобі всього
є багато,
Десь у тобі
виткана ніжність,
хоча в тобі
її чимало.
Скільки тобі, поза тридцять? -
Ти знайшла те,
що шукала,
Твій маленький принц із тобою,
ти багато втратила
і нового
пізнала.
Скільки тобі, тридцять п'ять? -
Життя різало і кусало,
Мов гадюка,
ламало тебе,
та ти
тільки
сильнішою стала.
І коли сон
на повіки зорі сипле,
ти знов пригадуєш
Все що трапилось
на твоєму шляху,
всі рубці,
що зійшли,
рахуєш.
Скільки скинула з себе
і втамувала
дощів,
І що між рядками
таки відчула.
3
2
297
Вітряне
Ховай у кулак
власні архіви пам'яті,
Бо пам'ять - як жебрак,
що забирає сьогодення,
Б’є очевидним у серце,
справжнім у мозок,
І краде літери теперішнього з тебе.
Обмежуючи твою крилатість,
Тицяє помилками у лице,
І світанкове у тобі
січеться,
І маленький клубок почорнілої віри
ходить,
заглядає за край обгортки душі,
аби витерти темінь.
1
2
232
Донечко
Лети моя доню, мов пташка,здіймаючись в небо бездонне
хай вітер колише у травах солодким, нестримним дощем
іскриться хай барвами радість,а ночі зникають, мов коні,
які на змаганні з любов'ю у душах зворушили щем..
3
0
316
Файли пам'яті
Якщо падати - то тільки за умови,
що розкриється парашут,
і кожна пам'ять твого страху
зведеться до нуля;
якщо тінь у душі провокує застуду
і затьмарює твій маршрут -
спакуй у валізу і викинь цю некомфортність,
відчуй під ногами землю.
Всі втрати забуваються
і після кожного смеркання
є світло.
І все, що зайве і аномальне,
відпусти на чотири кути світу.
Пробач собі свою слабкість,
бо щастя залежить від тебе,
І під яким кутом ти дивишся на проблеми,
і як їх сприймаєш.
І на скільки подразнені рецептори в глибині
під ребрами.
4
2
237
Зернятко світла
Не світи мені, кажу,
сонце, не світи, кажу,
не світи,
Я відчула в собі трепіт метеликів,
припливів і відпливів,
і кажу тобі - просто лети.
Вкороти в мені море солоне,
а холоднокровність свою вертаю,
Лови акустику смутку мого
і дивись,
як плавають кити по небокраю.
Тепло достигає в мені
і кожного дня падає гронами,
Бо нікому його позбирати,
розпізнати
і скоро буде скльоване воронами.
І лише Богу видно, мабуть,
як пнеться зі шкіри віра,
Або кулачком згорнеться і цвіте,
і цвіте,
і скоро заповнить собою прірву.
Поміж ребер в мені сонце глибоко
є ще,
І не кожному в світі дано побачити це.
Не кожному.
6
1
216
