Tragic Comedy

Palak Verma

Save me from thinking about the tragedy I live in, Out there in the crowd, the audience shouts; they want to see me, Back stage, here I'm, fighting all the things that I had to go through, No friends, no fun; just bodyguards surround me, My reputation I don't care about, But I'd made an image, and I have to maintain it; All day, all this drama, makes me sick, someone save me, I've become an actor, living a tragic comedy. No matter what my life is, they need smile for the cameras, Deep down I've been crying, someone stop the lights and the drama!

2018-09-03 08:56:19

6

5

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (5)

Palak Verma

@Madison Tyler thanks... ❤

Відповісти

2018-09-03 10:26:39

1

Palak Verma

that's definitly the right thing to me. I hope you didn't think I went through that, I ain't that famous. Lol. Thanks still, your comment will always remain here, for anyone in need of self motivation. Thanks.

Відповісти

2018-09-03 14:45:03

Подобається

Palak Verma

yes that's right. Poets write from their heart and put their feelings into their poems. They also experience the feelings of other people around them and not everything we write is a story of our own personal life. But some of it can be. Like some of my poems can be entirely related to events in my life. And some feelings and emotional poems are the experiences happening around me, that I feel.

Відповісти

2018-09-03 15:07:15

Подобається

Схожі вірші

Всі

"Письмо ушедших дней"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.

43

17

2842

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12506