Переосмыслив мир по-своему

Андрій Лаврик

Переосмыслив мир по-своему, Находишь в нём своё участие. И так легко смотреть в лицо ему, Переменившись в одночасие. Сжимая грани поколения, Ища заветную утопию, Рождая новое воззрение, Перерастая в философию. Преображаясь в трансмутацию Деяний, жестов, взглядов, слов. Ища спасительную станцию, Не признавая тупиков. Не будьте столь пренебрежительны К иллюзиям забытых снов. Металлы - равнонезначительны. Здесь служит золотом любовь.

2023-01-25 08:52:09

Інші вірші поета

АРХИТЕКТОР Подаруй нам, Боже, світлого янгола навесні VAMP Каждый влюблённый на треть поэт

Інші поети

Princess Mwas

@princess_mwas

Alina Vykhrystyuk

@pigmalion

Олексій Коваль

@oleksiy_koval

Схожі вірші

Всі

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

4572

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12045