Душа поета

Rin Ottobre

Душа поета пристрасна, смілива. У ній світи незнані постають. Там кожну мить шепочуть тихі зливи, А в чарівнім смарагдовім гаю Живуть прекрасні музи легкокрилі - Сі вісниці натхнення і чудес. Душа поета віддана і сильна, Як горицвіт, в пустелі проросте. Душа поета ніжна і тендітна. Рядків сузір'я бризне на папір, А поміж них палка ідея квітне... Душа поета - то глибокий вир Несказаних, незгаданих, прекрасних Думок прудких, калейдоскопу слів Про гіркоту буття, нестримне щастя. І лиш поет з'єднати все зумів. Його душа - чуттєва й загадкова. В полоні чарів, марень і видінь Поет не спить, бо зовсім випадково Чаклує над одним з нових творінь. Душа поета - диво сокровенне, Бо повна спалахів нечуваних ідей, Фантазіями сповнена, натхненням, Любов'ю до життя і до людей.

2021-03-13 18:13:37

11

4

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

"Поэтическая эльфийка" - WtS

Дуже гарно), і я бачу, що Ви на факультеті поезії?)

Відповісти

2021-03-23 17:16:48

Подобається

Rin Ottobre

@"Поэтическая эльфийка" - WtS так, дякую)

Відповісти

2021-03-23 18:02:21

1

"Поэтическая эльфийка" - WtS

@Rin Ottobre Рада)

Відповісти

2021-03-23 18:42:17

1

Схожі вірші

Всі

Мої слова

Ай

Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.

85

0

4054

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11353