Немає ідеальних біографій

Rin Ottobre

Немає ідеальних біографій, Історій без ганебних темних плям. Хтось вже давно пройшов свій шлях найкращий, А хтось лише вперед іти почав. Комусь одразу доля дала крила, А декотрим прокляття чи тягар. Когось із ніг ще на початку збило Життя - цей вічний рух, п'янкий азарт. Одні блукають. Геть з дороги збились, Бо втратили вони орієнтир, Згубили віру в себе. Власні сили Розвіяли у чварах в сизий пил. А хтось іде, зі шляху не звертає, Живе життям своїм, від перешкод - Важкі вони чи легкі - не тікає, Як би нестерпно потім не було. Хтось котиться униз, а хтось злітає. На темну путь хтось сходить повсякчас. Випробування доля підкидає - Наступний крок залежить лиш від нас: Обрати світлий шлях чи непроглядний? Хто скаже, як скоріш його пройти? Немає ідеальних біографій: На помилках вчимося жити ми.

2021-08-23 11:11:06

11

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Rin Ottobre

згодна

Відповісти

2021-08-23 12:05:18

Подобається

Схожі вірші

Всі

Минутой мечтания :)

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я мнимо расскажу тебе о прошлом И заберу кусочек шоколада Рассказ уж будет длиться долго О том ,как было тяжело сначала Наверное это для тебя не важно Спрошу себя, а ты хороший ?) И почему же стоишь рядом Даря улыбку лишь прохожим Мой телефон звонит мне чаще , Чем слышу твой прекрасный голос Аккорды струн во взгляде малость, Когда увижу тебя где-то снова Про свои чувства смолчу вовсе , Чтоб не будоражить просто взглядом , Хватает только вкуса кофе Лишь думать о тебе минутой мечтания .

40

11

2386

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12834