Немає ідеальних біографій
Rin Ottobre
Немає ідеальних біографій, Історій без ганебних темних плям. Хтось вже давно пройшов свій шлях найкращий, А хтось лише вперед іти почав. Комусь одразу доля дала крила, А декотрим прокляття чи тягар. Когось із ніг ще на початку збило Життя - цей вічний рух, п'янкий азарт. Одні блукають. Геть з дороги збились, Бо втратили вони орієнтир, Згубили віру в себе. Власні сили Розвіяли у чварах в сизий пил. А хтось іде, зі шляху не звертає, Живе життям своїм, від перешкод - Важкі вони чи легкі - не тікає, Як би нестерпно потім не було. Хтось котиться униз, а хтось злітає. На темну путь хтось сходить повсякчас. Випробування доля підкидає - Наступний крок залежить лиш від нас: Обрати світлий шлях чи непроглядний? Хто скаже, як скоріш його пройти? Немає ідеальних біографій: На помилках вчимося жити ми.
2021-08-23 11:11:06
13
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Фреш
Життєво💫
Відповісти
2021-08-23 11:53:56
1
Rin Ottobre
@ Фреш згодна
Відповісти
2021-08-23 12:05:18
Подобається
Інші вірші поета
Ніч Самайна Най буде жовтень Естетика цілунків Це літо...
Інші поети
oo_WoW_oo
@oo_WoW_oo
alia gala
@galaalia
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
10911
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
50
13
1423