Закохані в книжки не сплять на самоті
R E
Закохані в книжки не сплять на самоті Їх кожен подих сповнений емоцій I кожен сон їх - то зібрання друзів. Їм не знайома біль самотини. Закохані в книжки не сплять на самоті Вони переосмислюють світи не наші. Бо книжка - то є цілий світ новий, Фантазією створений чужою. Закохані в книжки не сплять на самоті Та й сон до них навідується рідко Їм не знайомі тиша і нудьга У їхнім домі їм немає місця. Закохані в книжки не сплять на самоті У серці їх кохання поселилося навічно. Вони його плекають , Плекаючи яскраві барви щастя. Закохані в книжки не сплять на самоті Світанок кожен вони знають поіменно Життя їх - пошук слів нових Що тихим голосом вписалися у вічність. Літо 2018-го
2021-05-07 20:37:00
7
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Блакитноока
Дуже гарно!😍
Відповісти
2021-05-08 15:20:15
1
Інші вірші поета
Руїни миру на самій вершині Кривава молитва Кривавому Богу Знаєш _
Інші поети
Anna Gera
@my_own_story
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
83
2
3609
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11168