Закохані в книжки не сплять на самоті

R E

Закохані в книжки не сплять на самоті Їх кожен подих сповнений емоцій I кожен сон їх - то зібрання друзів. Їм не знайома біль самотини. Закохані в книжки не сплять на самоті Вони переосмислюють світи не наші. Бо книжка - то є цілий світ новий, Фантазією створений чужою. Закохані в книжки не сплять на самоті Та й сон до них навідується рідко Їм не знайомі тиша і нудьга У їхнім домі їм немає місця. Закохані в книжки не сплять на самоті У серці їх кохання поселилося навічно. Вони його плекають , Плекаючи яскраві барви щастя. Закохані в книжки не сплять на самоті Світанок кожен вони знають поіменно Життя їх - пошук слів нових Що тихим голосом вписалися у вічність. Літо 2018-го

2021-05-07 20:37:00

7

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Блакитноока

Дуже гарно!😍

Відповісти

2021-05-08 15:20:15

1

Схожі вірші

Всі

Чуточку внимательней

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !

40

8

2035

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11497