Дві жінки поквапливо вибігли під голосний дзвін церковної дзвіниці, сповіщаючи околиці про завершення літургії. Серофима тягла за руку Нату і постійно оглядалась назад.

-Серофимо я не винна, це не я, - повторювала Ната своїй тітці. -Куди ти мене тягнеш, до дому?.

-До дому нам не можна.- Тривожно їй відповіла Серофима.

-Чому Серофимочко?, - здивовано спитала Ната, коли вони перебігли альтанку яка вела в парк.

-Не має у нас більше дому Ната, повертатись нам більше нікуди, - спішила кудись жінка час від часу ще оглядаючись.

-Ти сердишся на мене Серофимо?.

-Ні.

-Просто крім тебе у мене більше нікого немає, ти мене не залишиш?,- не відставала за тіткою Ната, вона з перебіжками ледь підтримувала швидкість за нею.

-Ні, я обіцяла твоїй мамі що подбаю про тебе,- мокріли очі у Серофими, біль жалісливий її душив, Ната в цьому світі зайва, не місце такій як їй тут, якщо до неї дотягнуться руки правосуддя, вона не витримає на одинці тюремного життя, вона пропаде без піклування тітки, без її оберігання від зовнішнього світу, досі у Серофими це виходило, але її час підходив і вона розуміла що уже скоро сама з ліжка ледь підведеться, старість жорстока річ, і без компромісна, а що з Натою стане?, її розірвуть на куски без суду і слідства розлючений натовп, ні цього допустити ніяк не можна. Вони вибігли на вулицю з великим потоком людей і уже збавили темп, але ще швидкими кроками рухались.

-Куди ми ідемо?, - питала Ната.

-В дома нас уже чекають, тому потрібно виїздити з міста.

-Хто чекає дома?, я тебе не розумію тітоньку, - ніяк не могла збагнути вона.

-Бачиш Нату, ти декого скривдила, і тепер ці люди прийшли за тобою, вони хочуть, щоб ти відповіла за свої вчинки,- пояснювала Серофима захекавшись через поспіх.І наміри у них анітрохи не гуманні, вони звернули у безлюдну вулицю й уже їхній хід сповільнився ніби відчувши себе в безпеці.

-Я не розумію Серофима, чому ці люди про яких ти кажеш бажають мені зла?, - здивовано спитала Ната і Серофима це бачила, вона бачила племінницею здивування, вона і справді не розуміє нічого, вона не орієнтується у світі, і як цей світ влаштований їхніх правил і законів.

-Не можна Нато просто так лишити когось життя, за це суворо карається, є закони, так збудовано суспільство, відривати метелику крила це одне, а от люди це зовсім інше, ти розумієш?,- Серофима спинилась навіть щоб усе втовкмачити, але вона просто тонула в її чорних очах як вуглі.

-Не зовсім я тебе розумію тітоньку “Ра”, ми з тобою днями їли телятину, яку ти принесла з ринку, і я бачила як ти її нарізала на відбивну “Ра-Ра-Ра”.

-Це інше Нато!!, - крикнула Серофима витираючи сльози, ти відібрала життя у дитини у якої є мама і тато.

-Хіба у цієї телятини яку ми з тобою куштували, не було мами й тата?, чому ти говориш про людей як щось особливе, чим вони кращі за цю тварину яку теж лишили життя, - Серофима заридала так голосно скинув голову до неба прикриваючи очі рукою, чому вона її не розуміє, вона була без силою, як їй це пояснити, ніби з паралельної реальності прийшла її племінниця, вона зхлипуючи важко видихнула, з хвилину помовчала і глянула в її два чорних вуглі.

-Вони ідуть за тобою Нато, цього разу життя яке ти відібрала, для когось воно мало значення, безціне, полюють тепер за тобою.

-Все одно тітонько не розумію я ваших правил, і в чому я винна, смажена курка на новий рік, свинина до борщу, баранина на шашлик, яйця на омлет, сильний готує слабшого, хіба не так усе працює.- Від цих слів обличчя у Серофими стало кам'яне, вона протерла залишки сліз і підійшла ближче до Нати.

-Щоб ти уже в кінець зрозуміла моя дорога, тепер ти в меню, з'явились сильніші які хочуть твоєї крові, холоднокровні та без крихти жалю, вони будуть тебе судити по закону, а потім запроторять тебе в сиру і смердючу клітку як тварюку, де ти будеш гнити до кінця своїх років, і як тепер тобі опинитись в ролі страви?.

-Це не справедливо, я роблю все те саме що і всі люди, чому одне життя ціниться дорожче за інше, чому вбивцею не вважається м'ясник з якогось м'ясокомбінату, там загублено тисяча життів живих істот, дивні ви всі, знаєш Серофимо я тут недавно прочитала книгу про чоловіка який випадково попав у психіатричну клініку, і фраза яку промовив головний герой мені дуже запам'яталась, звучить вона так :”Тисяча психопатів в одному місці, і я тут серед них в меншості, значить це я псих, тому що їх більше”, саме це я чую від тебе Серофимо, усе не правильно, але коли тобі всі говорять що це ти неправильна як тоді бути.

-Ти просто не створена для цього світу Нато, я обіцяла Ніні що про тебе подбаю, я все що могла зробити зробила, більше приховувати тебе від усього світу я не здатна, і віддавати тебе на роздертя я не можу, - Серофима схопила її за руку і потягла до зарослих чагарників, відчувався запах мазуту і звук потягів, вони вийшли на залізну дорогу.

-Куди ми ідемо?, якщо іти нам нікуди,- питала Ната у Серофими яка тягла її за руку вздовж колії. Але жінка їй нічого не відповідала лише тягла в перед, очі в неї були уже червоні від сліз. Вітер колихав високі сосни які нависали вздовж колії, сама природа п'янила свободою. Безлюдне місце саме те що треба, Серофима зупинилась і ще раз довкола усе оглянула, нікого, та й не може тут хтось бути, хіба що грибники які вештаються лісосмугою. Вона взяла племінницю за руки й дивились на неї заплаканими очима повні горя, смутку і без надії.

-Нато ти розумієш що ти не така як всі, ти інакша, і думаєш ти по інакшому і мислиш ти по інакшому, та й виглядаєш ти по інакшому, - Серофима говорила через здавлене горло, її ніби щось невидиме душило, кожне слово їй давалось болючим жмутом. Серофима усе розуміла і увесь жах який робила Ната не має виправдання, але їй не дивлячись на усе це страхіття було невимовно її жаль як рідну дочку. Вона обхопила її до себе і сильно притиснула до себе гладив її по голові, накидка злізла і відкрила потворне обличчя племінниці.

-Ти права Нато, ти теж все що в мене є, і я не дивлячись ні на що буду любити тебе завжди,- чорні очі здавалось відкрились широко і ти в них тонув ще більше. -Ти віриш мені?, - десь далеко роздався свист електрички.

-Вірю тітонько “Ра”, - сказала вона не рухаючись ніби завмерла.

-Мені дуже шкода, правда, - говорила крізь гіркі сльози жінка, вона ледь встигала ловити краплини сліз. -Просто тобі далі зі мною не можна,- вона розтиснула обійми та зробила крок назад, переступаючи через рейку, Ната стоячи на шпалах не відводила від неї погляду, злегка повернула голову вона розглядала тітоньку.

-Мені теж шкода, - опустила голову Ната розглядаючи свої долоні, кілька краплин впали на них.

-Прости мене за все, - Серофима зробила ще кілька кроків назад коли за повороту показалась електричка голосно посвистуючи. Це буде швидко і безболісно просто не рухайся, сльози Серофими змішались з краплями дощу на її обличчі. Електричка на швидкості промчала під стукіт рейки, сильний потік повітря потягнув трохи в сторону Серофиму, останні слова які вона почула від Нати стихли разом з віддаляючимся хвостом потяга були “Ра-Ра-Ра”, саме це вона крикнула в останнє. Серофима впала на коліна ще дужче заридала, вона кричала, але ніхто її не чув, лише відлуння власного голосу гойдалось ніби насміхаючись з неї передражнювало її, рясний дощ який зірвався болісно омивав душем по спині теплими краплями, поставив крапку у цій історії.

*******************

-Ви це хотіли і я це зробила, я позбулася її,- розплакалась перед ними крикнула Серофима їм. Сергійович повернувся до Тадея та одразу наказав.

-Відправити слідчу групу на місце лісосмуги, знайти останки підозрюваної, поки дичина не розтягла,- а потім він повернувся до жінки, -ми це перевіримо.- Тадей почув наказ і вийшов за двері.

-Тепер стосовно вас, нам слід поговорити, спливли факти нові, завдяки яким ми вас притягнемо до відповідальності, ви за це теж понесете покарання у вигляді тюремного строку, це вже я вам обіцяю, - суворо запевнив жінку він.

-Мені уже байдуже, ви відібрали у мене все, моє життя уже скінчене, я стара жінка з цілою мискою болячок, мені уже нічого не страшно, навпаки за стільки років лише зараз відчула полегшення, я врятувала її від вас і не дала на роздертя системі.

-Ви багато років приховували монстра, як на мене, ви нічим не відрізняєтесь від неї, на ваших руках теж кров цих дітей, не знаю скільки, але знаю точно скільки б не було вам відведено, вони будуть приходити до вас уві сні,- відповів їй Сергійович і підвівся,- а легше вам лише через те що ви думаєте що своїм вчинком ви очистили свою душу, але це не так, офіцер який сьогодні стояв у мене за спиною, йому не просто так стало зле від ваших оповідей, звати його Семен є дядьком цієї невинної дитини, розкажете йому про свою не винну душу і як вберегли від правосуддя свою племінницю, як гадаєте зрозуміє він вас?, га Серофимо?, якщо дізнається в деталях як по звірячому обірвалось життя його племінника, може залишити вас у двох і ви мило поспілкуєтесь про очищення душ. - Сергіювич уже не збавляв тон, він нависнув над нею спостерігаючи за її реакцією, що було дуже дивно, бо в жінки не поворушився ні один мускул.

-Вона не була вбивцею, просто думала що це правильно, - погляд Серофими був спрямований в стіл, її слова прозвучали так наче ніхто її не розуміє крім неї самої. Сергійович сплюнув жирною харкотиною в сторону і постукав кулаком по дверях, в приміщені з'явилось одразу двоє конвоїрів.

- Заберіть її від мене, мене нудить просто від її присутності тут,- сказав з якоюсь огидою Сергійович двом амбалам, які відстебнули її від столу і грубо взяли під руки. Жінка незграбно не встигала за молодиками перебираючи короткими ногами, її вивели з поспіхом з приміщення і повели до одиночної камери.

-Сука!, - вилаявся Сергіювич коли залишився сам на одинці, він потер свою широку шию знімаючи напругу і залишив приміщення слідом за ними.

**********************

Холоднішати почало, вечірня вулиця збільшувала потік людей на своїх алеях і пішохідних доріжках. Хтось повертався з роботи, хтось просто прогулювався. Віра сиділа сама на лавочці в компанії з десятками голубів які воркували поряд з надією що їм щось перепаде. Усе марно, вона оббігала здавалось пів міста, заглядаючи у кожен закуток, підвал чи закинуту будівлю, спиняла з десяток перехожих з питанням чи хтось бачив хлопчика, відповіддю було одне і теж похитування голови та стискання пліч, а дехто взагалі сприймав її за божевільну відмахуючись від неї. Вона робила усе що могла не плекав надій, до останнього шукала свого сина не дивлячись на погане передчуття, вона не здавалась і шукала до поки їй не подзвонив її брат. Семен мертвим голосом сказав, що Михайлика більше немає в живих, найшли все що від нього залишилось і тих хто до цього причетний, кожне наступне слово сказане ним втрачало для неї будь-який сенс, в серединні до болю усе стисло, світ довкола здавався їй сірим і неприязний, вона відчула себе спустошеною, вбитою горем жінкою. Віра сиділа не рухаючись перед храмом який був розташований через дорогу, справа в яку вона себе колись посвятила всю себе на багато років. Вона підвелась чим сполохала зграю голубів які гучно пелехали крилами розлетілись у різні сторони. Віра попрямувала через дорогу похитуючись, її пальто зім'яте не акуратно повисло на одну сторону, не помічаючи калюж і багнюки людей машин, які сигналили їй коли вона переходила ніби зомбі у недозволеному місці. Щось з нею було не так, щось в середині надломилось, затуманений погляд і кволі рухи як у смертельно хворої людини. Вона перетнула дорогу і пройшла на територію святині, піднялась по сходах вона пройшла в середину. Зал був пустий, лише кілька прислужників вештались з церковним інвентарем. За трибуною знаходився отець Павло, він гортав євангелію, старенький дідусь запримітив Віру одразу скинув окуляри та вийшов їй на зустріч.

-Дитя моє, я знаю уже про твоє горе, - розкинув руки дідусь і прийнявся її обнімати. -Ми ридаємо разом з тобою, просто знай це,- заспокоював жінку отець, і повів її в сторону посадив її на одну з лавок під стінкою, присів біля неї та взяв її руки у свої долоні,- ми сильно хвилюємось за тебе, ти уже кілька днів не відвідуєш храм і церковний хор на репетиціях теж не з'являєшся, потрібно жити далі, - запевняв її сивий дідусь, співчутливо потискав її руки. -От і в нас горе, отець Ігнат поспішно пішов з життя, кажуть з нечистю не справився, хоч всі були проти його діянь, а він чи то так, чи з умислом, от і не справився, серце не витримало, хоч ми то всі знаємо що його погубило, обряди ті на які він прав не мав, от і поплатився.- Жалісливо повідав преподобний,- чого мовчиш?, чого мовчиш скажи хоч щось, - потряс руку жінки ніби пробудити її хотів, Віра підняла голову і глянула на нього, погляд її йому не сподобався і він злегка відсторонився.

-До сьогодні отець Павло я служила церкві та богу покорою і вірністю, я молилася і просила пробачення не знаючи за що, але бог мене покинув, в мене забрали те заради чого я жила, навіщо мені тепер бог якщо мені тепер немає заради кого жити, - жінка це сказала сухим і випаленим голосом, а погляд її був ніби не живий і дивилась вона в нікуди.

-Що це ти таке кажеш, Віро, я знаю що тобі зараз тяжко, але це випробування не легке для тебе від всевишнього, не здавайся, господь бог так чинить даючи нам випробування перевіряючи нашу віру і непохитність, не здавайся, - залепетав отець Павло розуміючи що її втрачає.

-Випробування, якщо так то чим я перед ним завинила, ні це не випробування, я цього точно не заслужила, навіщо мені такий бог, який дозволив забрати у мене мою дитину, навіщо?,- Віра була в не собі, її лють просто переповнювала, вона наче каструля на камфорі от от скипить. -Сюди в храм приходять шлак суспільства, покидьки різних мастей, і можливо вбивця моєї дитини, і ви їм усім раді усе готові пробачити, ви пробачаєте, а я не можу, я не можу находитись пліч опліч з ґвалтівниками, вбивцями, наркозалежними, алкоголіками, тому що вони для вас теж християни, і бог їх ніяк не наказує, а ви їх усіх приймаєте в обмін на їхню віру, тільки заради чого?, ні я це вже точно знаю, християнство віра слабка, підставляти свою другу щоку я не збираюсь. - Від усіх цих слів у отця Павла щелепа відвисла, він не чекав від такої як Віра добродушної й тихої, а саме головне покірної стільки злоби та злості. -Бога нема!!, а якщо є, то він мені не потрібний, навіщо такий бог який дозволяє кровожерним тварюкам пожирати наших дітей. - Віра посміхнулась, але ця посмішка була з самого пекла, це вже була не Віра, а її оболонка.

-Віра я тебе прошу схаменись, - старенький важко проковтнув слину.

-Я зрікаюсь від цієї віри, - холодно промовила жінка.

-Не роби цього заради усього святого!,- крикнув уже їй отець Павло.

-Я зрікаюсь господа бога як такого!.

-Віра!!!

-Я проклинаю кожен день у служінні цьому храмі!.

-Ні!, - отець Павло підвівся і зловив її за руки.

-Я проклинаю вас, таких як ви які благословляють усіх покидьків які відвідують сповідь, і ви їм у молитві відпускаєте усі гріхи, будьте прокляті!!.

-Що ти робиш дурепу!!!, - потягнув її за рукав отець Павло, але Віра вирвалась від хвату отця, вона його відштовхнула від себе, зробила крок назад зловилась за срібний ланцюжок з хрестиком на своїй шиї, і одним ривком зірвала його з себе.

-Я зрікаюсь раз і назавжди!, - вона жбурнула хрестик під ноги отцю Павлу, на що той впав на коліна і почав хаотично його шукати, тому що він відскочив кудись під плінтус.

-Прости її боже, вона не тямить що робить, - рискав дід на колінах шукаючи прикрасу Вірину. Жінка повернулась і повільно попрямувала до виходу, прислужники побачивши наставника на колінах, покидали усі свої справи та кинулись на допомогу отцю Павлу, чотири хлопчини підводили на ноги старця, але за цей час Віра уже зникла у проході храму.

**********************

-Ти впевнений що хочеш це знати?,- Тадей виліз з машини з не великою текою в руках, і дивився співчутливо на друга, який похмуро розглядав з далеку дитячий майданчик. -Мене Сергійович навантажив для звітності, але ти тут не обов'язково мусиш бути присутнім.

-Так зробімо це, - Семен повільно рушив туди звідки усе почалось. Тадей ішов слідом за ним до поки вони не дійшли до пісочниці. Тадей звернув увагу на обличчя друга, як він різко помінявся ніби з не видимою стіною зіштовхнувся, його щось пересмикнуло щось заставило хитнутись назад.

-Все гаразд?, Тадей дістав теку перед собою і розгорнув її, паралельно спостерігав за другом, тому що бачив що йому зараз найважче.

-Усе норм, відчуття просто таке коли ти себе відчуваєш куском лайна, по своїй роботі я допоміг багатьом людям захистив з десяток потерпілих від насильства, вбивства і знущань.- Він сильно втягнув повітря носом затиснув губи,- а найріднішу людину я не захистив.

-Послухай Мирошниченко, я тобі б зараз мав сказати, що це не твоя вина, і, щоб ти себе за це не картав, але я тобі цього не скажу, тому що я сам себе виню, через те що ми одразу хибний слід взяли, і згаяли купу часу.- Тадей відійшов в сторону і став спиною до Семена повісив голову. -Просто лише уявити собі це, коли ми вештались по підвалу з цим безхатьком, саме в цей час у нас над головою йшла розправа над Михайликом...

-Замовчи!!,- закрив вуха руками Семен він пирснув слиною крізь зуби, я не хочу цього чути!!, чуєш!.

-Нам просто одразу потрібно було викликати кінолога, а не бавитись у супер агентів, твою мати!, вина лежить на нас повністю, хочемо ми цього чи ні, і жити нам прийдеться з цим до кінця життя, - Тадей уже на емоціях не щадив свого напарника, Семен впав на коліна обхопив голову руками, він гойдався в зад і вперед видаючи звук гудіння, гудіння було заповнене болем, розпачем і картанням, він був у пеклі. Відчуття провини було нестерпним і тому Тадей навіть не втручався, він лише спостерігав за другом, йому зараз потрібно цей етап якось пережити, але схоже без наслідків у психіці це йому навряд чи вдасться. -Послухай тобі краще посидіти у машині, я сам усе зроблю, звіт Сергійовичу потрібний до вечора, - Тадей підійшов до Семена і поплескав його по спині, -тому не будемо з цим затягувати, - Тадей допоміг Семену підвестись і провести його до авто, а потім самому уже повернутись до майданчика.

Розгорнув теку Тадей зробив перший запис, “приблизно о десятій годині Микита покинув брата, з його слів його не було близько години, між цим інтервалом хлопчик зник, без жодних очевидців і слідів злочину”. Тадей дістав смартфон і зробив кілька знімків пісочниці, обійшов майданчик він дійшов до торця будинку і зробив знімки балкона який находився на п'ятому поверсі, Тадей знову продовжив запис. “Ймовірно саме з цього балкону злочинець спостерігав за своєю жертвою, вичікуючи слушний момент, вона спустилась і вийшла з 4-го під'їзду будинку 8-а”, Тадей обійшов будинок і повторив кілька фото парадного під'їзду і зайшов в середину, не поспішаючи він піднявся на поверх, кілька фото дверей кв. 231, він підняв загороджувальну стрічку і потягнув двері на себе, листочок на торці дверей з великою синьою печаткою з написом “опечатано” розірвався. Тадей зайшов в середину фотографуючи кожну кімнату, пройшов через спальню він вийшов на балкон, фото майданчика з висоти, “місце де знаходився потерпілий дуже добре проглядається”, зробив допис у звіт, і йому мимо волі впало в око малюнок з написом “Ра-Ра-Ра”, на бетонній плиті балкона, від чого йому стало ніяково “схоже підозрювана проводила тут дуже багато часу”, ще дописав Тадей перегортаючи бланк. Кілька знімків коридору і як би йому не хотілось все ж прийшлось пройти на кухню, його серце биття пришвидшилось, йому на секунду здалось що за спиною в нього стоїть Ната, він різко оглянувся, нікого. Включив вмикач, світло одразу освітило невеличку кухню, так було спокійніше, але тривога невідома чомусь його таки переслідувала, йому хотілось як найшвидше покинути це місце і вшитись з цього злощасного дому. Фото кухні вийшло тьмяним і ніби похмурим. Тадей підійшов до газової плитки, рука його затряслась, нічого подібного він не спостерігав за собою, що це?, нерви чи стрес?, можливо втома, “місце де вбивця зварив свою жертву заживо”, Тадея кинуло в піт, а в носі стояв запах смерті, який він добре відчував, фото з близька і на відстані, потім кухонного стола, “саме тут жертву розділяли й .....”, ручка випала з рук, Тадей потер очі важко видихнув і подумки подумав”ні цього описувати я точно не стану. Він пропустив кілька рядків і нижче написав, “у другій половині дня мене видзвонив Семен Мирошниченко, розповів про пропажу племінника “. Тадей описав усі їхні подальші дії та з поспіхом покинув квартиру.

В машині Семен сидів непорушно він дивився перед собою не кліпаючи та здавалось навіть не дихає. Тадей захлопнув за собою двері та кинув теку на заднє сидіння, голосно втягнув вологий ніс.

-Місце якесь тут паршиве, ніби усе сіре і неохайне довкола,- сказав Тадей провівши долонею по обличчі. -Пам'ятаєш я тобі казав що своєю роботою я настільки сильно загартований, що мене уже нічого не може вразити, -він глянув на Семена який так і сидів не рухаючись, -я помилявся, -лише після цих слів Семен повільно повернув голову і глянув на напарника.