Чоловіки стояли в трьох, перед вхідними дверима підвалу, їхні силуети освічувало лише світло з вікна першого поверху. Сирість відчувалась в низу, кожна секунда була дорогою, квапитись все одно було небезпечно, потрібно все робити швидко, але тихо.

-Тадей, обійди з другої сторони будинку, перекрий йому відхід з віконця, ми його візьмемо в лещата, тікати йому буде нікуди.- Тадей лише кивнув і одразу поспішив на другу сторону будівлі. -Микола відкривай!, -наказав він не на жарт наляканому чоловікові, Микола з тремтячими руками вставив ключ в замок, і замок знову голосно клацнув. Семен згинаючи голову, напів присядь зайшов першим, над головою хтось злив свій сніданок в каналізаційну трубу, потік гучно вдаряючись об повороти трубопроводу зашарудів так гулко, і одразу звук стих несподівано як і почався. Щось під ногами хруснуло, Семен подав знак Миколові залишатись на місці, і зник в пітьмі підвальних коридорів. Усі органи слуху та зору були загострені максимально сильно, до кожного шороху доводилось прислухатись, навіть інтуїтивний інстинкт був залучений, крок за кроком без шуму, Семен пробирався по темному підвалі, він спинився перед тими самими дверима за якими находився елеватор, двері хтось відставив і прикрив вхід до приміщення, світло пробивалось між нерівностями шпар. По ту сторону чулась метушня якась, Семен схопився за край дверей і різко потягнув їх на себе, металічні двері з гуркотом завалились на землю. Худий чоловік який сидів на матраці перебираючи щось у своїй сумці, навіть не здригнувся, його голова повільно повернулась на шум. Темні круги під очима і без життєвий погляд замученої людини, він ніби не був здивований візиту незнайомця. Повільно підвівся у весь ріст, темна щетина і виступаючі вилиці, витягнуте обличчя та тонкий ніс з тонкими губами, очі були глибоко посаджені. Саме таким постав чоловік перед Семеном, його засмальцьована сорочка висіла на ньому ніби ганчірка на швабрі, не по розміру, брудні джинси та подерті кеди, такого чоловіка ні з ким не спутаєш, бродяга типовий не признаний суспільством.

-”Чево надобно?!”, - простиглим сухим голосом спитав бродяга. Семен зробив два кроки в перед і став перед ним.

-Де він?, -ледь стримуючи свою лють впився суворим поглядом Семен в безхатька.

-”Чево надобно?!!”, -повторив розлючено Валерій і насупив брови, він не розумів що від нього хоче не проханий гість в його берлозі.

-Дитина?!, ЩО ТИ З НИМ ЗРОБИВ?!!!, -в крик перейшов уже Семен наступаючи на Валеру.

-”Не понимаю, ухади!, ухади!”, -кричав Валера вказуючи брудними руками на вихід. Семен не витримав і врізав йому з усієї сили в живіт, так сильно що Валера склався у двоє і повалився на землю, він плюхнувся скрутившись рогаликом, тримався за живіт і ротом ловив повітря. В цей момент за спиною показався Тадей.

-Ну що тут?.

-Дебіл лебедя рубає, треба його колоти, -Семен підійшов ближче і навис над ним, схопив його за волосся і задер йому голову до верху, так сильно що Валера від болю зашипів гнилими зубами.

-Будеш далі ваньку валяти?, чи скажеш де дитина?!, -тримав його голову міцно Семен, а сам відчував неймовірну огиду до нього, руки обов'язково потрібно буде помити подумки подумав Семен, запах ніс від бомжа просто нестерпний, це ніби йод з прокислими продуктами, довго в такій близькості біля Валери не постоїш. Семену доводилось дихати через раз інакше можна було блюнути.

-”Аааа.....!!, я не понимаю чево ти хочеш!!?”, -завопив Валера, вирячив скажено очі на незнайомців. Тадей присів навпочіпки перед Валерою, дістав з кишені цигарки і одну прикурив, затягнувся і випустив дим в обличчя Валери. Семен так і тримав його голову за волосся.

-Чого ти приїхав до нас Валера, сидів би у своїй росії й пив би березовий сік зараз, наших дітей кривдити ми тобі не дамо, розумієш пропав хлопчик п'яти років сьогодні в день, ось з цього майданчика, ми із поліції, тому тобі варто хоч щось говорити, бо ми хлопці вміємо робити боляче, -Тадей говорив повільно так, щоб кожне слово дійшло до адресата.

-”Я не чево не делал, детей не трогал”, -знову зашипів крізь зуби Валера.

-Ти не хочеш по доброму, це ми знайшли у твоїй сумці, ця річ дитини яку ми шукаємо, -Семен дістав каптур з внутрішньої кишені куртки й представив перед ним цю річ, -що на це скажеш, -Семен відпустив його голову, щоб бачити фізіономію бродяги, і став перед ним.

-”Так ето ви мне все здесь паперекидали?!”, -не вдоволений бомж обурився що його лахміття розкидали.

-Де дитина Валера?,- сухо проговорив Тадей, Валера вихопив з рук дитячу кепку та уважно покрутив перед собою її, ніби щось пригадуючи.

-”Все верно вещь не моя”, -повернув назад Семену кепку сказав Валера. Семен переглянувся з Тадеєм не розуміючи що це все значить.

-Валера, слідкуй уважно що я тобі скажу, -подався вперед Тадей до нього,- дитина пропала сьогодні з майданчика, а її річ находять у тебе в сумці, і якщо ти не дебіл, і не хочеш, щоб тебе відшкрябували від цієї стіни, ти зараз швидко заговориш і бажено правду, -Тадей підвівся у весь ріст, міцна статура була кращим аргументом і давала краще зрозуміти можливість наслідків у разі не правдивої інформації.

-”Я не собираюсь вам врать”,- Валера налякано відповз на свій матрац, -”кепку ету я на металоприємке взял севодня”, ”мне ее Петрович одал”,- заїкаючись пояснював Валера. Семен знову переглянувся з Тадеєм, з шизофренічним хворим дійсно було важко розмовляти.

-Ти що дебіл!, навіщо тобі дитяча кепка, вона на твою голову навіть не налазить, -Семен потроху втрачав уже контроль, йому здавалось що він усе вигадує, і правду навмисно приховує.

-”А че, вещь то хорошая, ее можна продать или обменять, посмотри как я живу, мне все пригодитса, любая мелоч в пору станет”,- пояснював бомж.

-Петрович?, що за Петрович?, -перепитав Семен.

-”Ну на металоприемке работаєт здесь за гаражами, слушай закурить дай”,- не витримав і раптово перемкнувся Валера, спостерігаючи як Тадей докурював цигарку.

-Обійдешся, збирайся зараз поїдеш у відділок і даси покази, -відрізав різко Тадей.

-”Так за што меня брать, я нечево не зделал”,- обурився Валера.

-Депортуємо тебе Валера, подивись який ти тут гармидер розвів, ви там на расеюшке так жити звикли, в лайні, а нам тут такого не треба, так що збирайся встановимо усі обставини і якщо ти не причетний до зникнення дитини, то поїдеш на рідні болота першим рейсом. - Валера образливо прийнявся складати свій мотлох в торбу, він ніби не орієнтувався що довкола нього відбувається, це один із симптомів шизофреніка. Семен з Тадеєм відійшли в сторону, спостерігаючи за Валерою.

-Що думаєш про це?, правду каже?, -спитав Семен в напарника.

-Не знаю, в любому випадку він уже нікуди від нас не дінеться, патруль за ним приїде і доставить до нас, потримаємо поки його доки усе не проясниться, нам зараз потрібно навідатись на пункт металоздачі та поговорити з тим Петровичем, дізнаємось звідки у нього ця річ взялась,- пояснив свій план Тадей. Семена мучила думка чи він правильно все робить, чи Валерій правду каже, чи він на правильному шляху взагалі, але саме що з'їдало Семена з середини, то це погане передчуття, що з малим насправді щось трапилось і цей вогник надії що Михайлик знайдеться все більше згасав, надіятись на те що його хтось приведе за руку і спитає,”це не ваш малий загубився?”, просто розвіювалась і Семен розумів що якщо з Михайликом насправді щось сталось, він буде просто до цього не готовий, це його порве на шматки, а Віра, навіть страшно уявити що з нею буде, вона навряд чи це переживе. Семен глянув на Валеру і побачив як він перекладає посуд на поламаний дерев'яний бідон, брудні руки з заскорілим брудом, огида та відраза відчувалась до нього, і ось ця мерзота торкалась цими руками дитини, Семену хотілось розрядити усю обойму в нього. Він не знає що його спинило брак доказів, чи робоча витримка. Семен вмів справлятись зі стресом, в роботі різне бувало, справа вся втому, що він не знав до чого по справжньому доля його готує і чи він зможе з цим справитись.

-Ну що там?, -спитав одразу Микола коли з підвалу вийшов Семен, уже була ніч і тихо все так на вулиці стало, він піднявся сходами свіже повітря добре насичувало груди свіжістю і прохолодою.

-Микола, у вас тут якась металоприйомка є?, -одразу спитав Семен.

-Є, Петрович орендує один з гаражів тут у дворі, - показував Микола кудись у темноту вказівним пальцем,- тільки він з шостої ранку відчиняється, нормальний мужик, а що?,- пояснював Микола.

-Та ні так просто питаю, район у вас якийсь хреновий, і люди гамно, а ти кажеш нормальний мужик, -Семен це сказав не тому, що так думав, просто зі злості. Микола трохи пом'явся від незручності, але все ж наважився сказати.

-Ну я напевно вам уже не потрібен, то може я того, піду, а то година пізня уже, та й моя сердитись буде, - не впевнено говорив Микола.

-Так, дякую тобі, - Микола ніби з полегшенням видихнув і кивнув на прощання головою, поспішив одразу в дім.

Уже за десять хвилин Семен з Тадеєм стояли перед гаражем, на якому було великими буквами білою фарбою написано “металобрухт”, крайній гараж був з металічної бляхи, довкола обмазаний мазутом і розкиданим дрібним метало відходом, болти, гайки, дроти, корпуси з пральних машин, старі диски й т.д. На воротах висів масивний ланцюг з навісним замком. За спинами замигали червоні та сині маячки, патрульна машина під'їхала і з водійського місця висунулась голова.

-Ну дякую вам за такого пасажира, я машину ще місяць не відмию, - обурювався молодий чоловік у формі. Семен з Тадеєм ніяк не відреагували на скиглення колеги,- і куди мені його везти?, - спитав молодий полісмен затискаючи собі носа двома пальцями.

-До себе до дому, з жінкою познайом, стіл накрий, прояви гостинність до гостя,- говорив Тадей, на що йому з салону висунулась рука з визираючим середнім пальцем.

-Оформиш протокол затримання, у зв'язку з незаконним проживанням в підвальному приміщенні житлового будинку, створював антисанітарію та порушував пожежну безпеку, на три доби маємо право затримати, так що вези у відділок до вияснення обставин,- втрутився Семен і пояснив усе колезі, бо вони ще довго могли з Тадеєм ось так дуркувати, а часу було просто обмаль. Чоловік зрозумів, що від нього потребують, одразу після слів Семена рушив залишивши їх у двох. На годиннику уже показувало без п'ятнадцяти хвилин першу ночі. Семен підійшов в притик до гаража, торкнувся колодки й повертів її в руках.

-Такий замок не зламаєш, - відмітив Семен. Тадей штовхнув його в сторону, дістав пістолет і вистрілив в ланцюг, постріл розлетівся гучним відлунням нічної вулиці. Семен від пострілу аж присів, разом з ним синхронно впав замок на землю, блиснув перед цим іскрами. Кілька вікон з будинку 8-а, спалахнули світлом, допитливі мешканці заглядали у вікно, щоб дізнатись що трапилось, але крім пітьми вони нічого не побачили, там де находився Тадей з Семеном була суцільна темрява ночі, закриваючи їх ще й гілками могутніх дерев. Не задовольнив свою цікавість, мешканці одні за одним згасали у своїх вікнах. Тадей потягнув двері на себе, запах пального і металу одразу вдарили в ніс. Ліхтарики в смартфонах стали в пригоді, освітив гараж, вони побачили купу металолому, регістрів, іржавих раковин, та дірявих труб. Трохи по рискаючи по закутках, Семен натрапив на мягкий целофановий пакунок, він розвернув кульок і висипав вміст на землю, кров боляче хлинула в венах ніби кип'ятком огорнуло тіло. Тадей підійшов за спини та ще краще освітив вміст пакунка, усе було очевидно, одяг дитячий, сандалики, футболка, шортики, це все були речі Михайлика. Семен не витримав і заридав, притискаючи одяг до себе, це було так боляче що він просто не міг втриматись, впавши на коліна він ніби цілував дитячий одяг, навіть рука Тадея яка приземлилась йому на плече не здатна була його заспокоїти.

-Виходить бомжара правду сказав, - в голос мислив Тадей. - Семен наберись терпіння, ми на вірному шляху, той хто це зробив відповість за це,- слова товариша ще більше душу рвало, “що зробив?”, “ЩО ЗРОБИВ?!!”, ніби усе всім ясно, окрім Семена, це було просто нестерпно. Він все одно відмовлявся в це вірити, доки не переконається на власні очі, хоч ніби все очевидно, але надія все ж була крихітна, що Михайлик живий. Семен поклав усе акуратно в пакунок витираючи сльози руками, як раптом в проході гаража появилась темна постать, промінь світла ліхтаря, по черзі різав очі то Семену то Тадею перестрибуючи з одного на другого.

-Ви хто такі?, і що робите у моєму гаражі?!,- почувся голос з проходу, голос був грубий старшої людини. Чоловік мав середнє тіло будови широкоплечий, його ліхтар бив потужно й освічував сильним яскравим світлом.

-О, ми з поліції, а ви власник цього приміщення?, - спитав чоловіка Тадей і повільно крокнув до нього.

-Так я власник, то навіщо ви вдерлись сюди та зламали мій замок, - спитав чоловік, звертаючись до Тадея який повільно наближався.

-Не світіть ви так нам в очі,- прикрив рукою обличчя Тадей, - бачте ми у вас дещо знайшли та хотіли б вам поставити кілька питань..., - як тільки Тадей сказав ці слова, чоловік зірвався з місця і кинувся навтіки, Тадей одразу кинувся в погоню за ним, а от Семену знадобилось ще три секунди, щоб збагнути, що коїться, як тільки усвідомив то кинувся за ними.

Картина була наступна, троє здорових чоловіків бігли що духу по нічних дворах, один за одним, перестрибуючи через вкопані шини та оминаючи перешкоди, гойдалок, кущів, турніків, та загорож. Семен біг останнім, він бачив лише спину Тадея, і розумів що він хоч не бачить того за ким вони женуться, то хоч Тадей тримає його в полі зору точно, тому повністю довірився йому і старався не відставати.

-Стій!, стріляти буду!!,- крикнув кудись в темряву Тадей, але утікач навіть не думав збавляти темп, навпаки, у нього наче друге дихання відкрилось і він ще дужче натиснув. Троє в ряд мчаться чоловіки, невдовзі вибігли на вуличку між особняками, як раптом з приватного подвір'я зірвалась собака породи стаффордшир тер'єр, пес охоче приєднався до їхньої компанії, собака замикала їхній марафонський забіг. Семен від страху додав настільки на скільки це було можливо, але собака все одно стрімко наближався, його дикий лай з риком вселяв страх, скаженість тварини відчувався навіть за спиною.

В переді сітчаста загорожа, яка відділяла приватний сектор від головної дороги вулиці. Утікач вправно застрибнув на сітку і двома випадами підтягнувся акробатично перестрибнув на ту сторону, дзвінко сколихнув металічну загорожу. За мить те саме повторив Тадей, він високо застрибнув вчепившись за сітку, розхитав її ніби пружину в різні сторони, закинув ногу і переліз слідом за втікачем. Семен добігав з останніх сил, він підскочив, щоб зачепитись за огорожу, як в цей момент скажений пес вхопив його за ногу, Семен тримався за сітку, а собака тягнув його назад, з навіженим риком і силою стягував Семена за ногу. Пальці боляче врізались в дротяне плетіння і врешті Семен не витримав і розтиснув руки, на одні нозі не втримав рівновагу і повалився на землю впав на мокрий асфальт, собака продовжував тягти його ногу, пес мав неймовірну силу і його хват був просто сталевим. Штанина розійшлась з тріском обірвавши лахманину аж до коліна. Собака відскочила назад тримаючи в пащі кусок дрантя, кинулась знову на Семена. Цього разу тварина вчепилась за руку, за лікоть, боляче впивши зуби в плоть. Семен підвівся і підняв руку так високо що собака повис в повітрі, він крутонувся довкола розкрутив пса, вдарив його об бетонний стовп, тварина розтисла пащу голосно заскавчав впала, але щоб відійти від болю і відновити рівновагу собаці знадобилось три секунди, цього було достатньо щоб зачепитись за огорожу і підтягнутись, що і зробив Семен. Собака високо підстрибувала, але дістати Семена уже не могла. Семен зіскочив на другу сторону притискаючи до себе травмовану руку, зупинився і глянув на скажені очі пса, який стояв на двох лапах розгойдуючи сітку, це був погляд хижака який був готовий розірвати будь-кого на шматки, хто явиться на його територію. Семен поспішив через дорогу під світлом вуличних ліхтарів, туди далі під арку будинку, слухаючи ще в спину лай і гарчання хижака. Семен навіть не злився на тварину навпаки, собака захищав свою територію яку вони потривожили, тому все по чесному він виконував свою роботу.

Будинкова арка куди забіг Семен, одразу вдивлявся в темряву, щоб знайти хоч силует Тадея, куди вони поділись, він сильно відстав від них, і в яку сторону вони побігли він гадки теж не мав. Семен уже не біг, рука нила від укусу, притримуючи її другою рукою він пройшов ще один двір, паркова зона, яка зовсім не освічувалась. Пройшовши по алеї ще кілька метрів, він почув десь неподалік чиїсь голоси, прямуючи на звук він впізнав голос Тадея.

-Добре бігаєш, - захекався говорив кудись в темряву Тадей, він оперся рукою об кленове дерево, - давай спускайся не будь дурнем, - голосно дихав задер голову до гори говорив комусь Тадей. Семен підійшов ближче й усе зрозумів, той хто від них утікав якимось чином видерся на дерево.

-Я ні в чому не винен!, - крикнув голос згори ховаючись за гілками.

-А от те що ми в тебе знайшли говорить про інше,- Тадей зігнувся оперся руками об коліна голосно вдихав повітря, - блін потрібно кидати палити, - додав він коли побачив біля себе Семена,- що з рукою?, - поцікавився напарник.

-Пусте, якого біса він туди видерся?!, - Семен обійшов довкола дерева, і про себе подумав, що не підготовлена людина так легко не здереться на дерево.

-Це не моє!, - знову подав голос з гори.

-Ясно що не твоє, послухай або ти по доброму зараз спустишся, або ми тобі в цьому поможемо, - пригрозив йому Тадей.

-Я не винен що місцеві забулдиги зносять це мені, кожен виживає як може, я поверну усе та й забули про все,- говорив голос з верху, Семену здалось що чоловік взагалі не розуміє що відбувається, бо мову вів ніби за щось інше.

-Ти про що говориш там!, - не витримав Семен,- дитина пропала, а її речі знаходяться на твоєму пункті. Можеш це пояснити!!,- після цих слів з верху щось затріщало, і зашелестіло, а потім мішком тіло чоловіка злетіло в низ, він приземлився не втримав рівноваги подався в перед на чотирьох, зупинився і випрямився. Здивованим поглядом вирячився на двох полісменів.

-Які ще речі?,- здивовано спитав чоловік, Семен хоч добре не бачив Тадея, але все ж з ним переглянувся.

-Петрович ти чого від нас втікав взагалі?, - спитав його Тадей.

-Я думав ви за люками прийшли,- пояснював обережно чоловік, уже розуміючи що не це представників закону цікавить.

-Яких ще люків!!?,- злився на недоумка Семен.

-Ну водопровідних, каналізаційних, мені їх на брухт зносять, а ви що не за цим прийшли, - понизив тон різко Петрович.

-Петрович у твоєму гаражі пакунок з речами зниклої дитини, які ще на.....й люки!, - нервувався Семен, в нього свербіли просто руки, щоб начистити йому гузло добряче. Петрович потер потилицю, ніби щось пригадуючи.

-А так це теж не моє, ці речі я виявив в каструлі,- пригадав Петрович мружив одне око.

-В каструлі?, в якій ще каструлі?!,- квапив його Семен, тому що чоловік ніби навмисно довго пригадував усе.

-Вчора з ранку одна клієнтка мені посуд свій хатній принесла, іржаві миски, ложки, кілька каструль алюмінієвих, от в одній із них була не велика дірка від деформації, я її хотів полагодити собі на дачу в пору б стала, сорока літрова місткість згодилась би, а там дивлюсь кульок цей, дитячі речі не викидати ж мені, пояснював усе Петрович, ви не подумайте якби я це одразу побачив то б не зважував лом цієї нахалки, аферистка спеціально напхала вагу в середину цим одягом, щоб брухт заважив більше, хитрість є така в місцевих нічого не поробиш,- чоловік зупинив свою розповідь і уже тихіше спитав,- а що правда речі зниклої дитини?, отакої, - ніби уявив собі щось чоловік. Семен притиснувся до стовбура дерева спиною, відкинувши голову назад, його розпач читався неозброєним оком, усе в пусту, нитка рвалась і ти нічого не можеш вдіяти.

-Що за жінка?, ти її знаєш?, - питав Тадей, от хто хто, а от Тадей і не думав здаватись, він ніколи не здавався, і вмів доводити справу до кінця, тому це була чудова риса в нього, не падав духом і був міцний мов сталь за характером.

-Я її може кілька разів бачив в районі, хто вона і звідки то вибачте,- пояснював Петрович.

-А описати ти її можеш?, - ловився за нитки Тадей як міг, йому було потрібно хоч щось, за що можна було б зловитись, кожна дрібниця могла стати в пригоді.

-Описати, звичайно можу, вона у мене ще досі перед очима стоїть,- пояснював Петрович, уже трохи посміливішав, бо зрозумів що від нього якась користь є. -Вік її близько п'ятдесяти, одягнена була у сіре пальто по коліна, на голові носить хустку, а от обличчя її це щось особливе, що потребує уваги, я такого ще ніколи не зустрічав, масивна щелепа виступає аж до низу, зуби не рівні величезні сильно випирають з під губи, це мабуть якась патологія, бо я такого з роду ще не бачив, а от очі, очі в неї ви ні з ким не спутаєте, чорні більма ніби запальний процес, жах, голова гігантська висить на худорлявому тілі, без брів, і шкіра не природно біла з сіруватим відтінком, одним словом потвора, не знаю хлопці як вам, а мені дуже моторошно, хоч я з розумінням ставлюсь до недолугих людей, але саме цю потвору мені хотілось би посадити у клітку і сховати десь у підземелля, вона одним виглядом своїм може позбавити вас сну та апетиту, якщо ви її побачите, то зрозумієте про що я вам кажу, - Петрович наговорив стільки що тут і фоторобот не потрібно, усе що він описав більше схоже на персонажа з казки “Івасик Телесик”, образ гадюки якоїсь.

-Усе не так погано, з такою зовнішністю ми її швидко вирахуємо, а саме головне що вона місцева і проживає десь тут,- з ентузіазмом говорив Тадей. -Дуже добре Петрович, а може вона щось говорила ще?,- спитав одразу він у роботяги.

-Хех, слова вона дуже погано промовляє через масивну щелепу, і після кожного слова вона додає звук “РА”, не знаю що це значить, але схоже що цей звук в неї має якесь значення, а от яке вибачте мені це мало цікавить, у хворих людей свої заскоки, - з насмішкою говорив Петрович, питань більше не було, повисла не зручна пауза через те що розповів Петрович. Семен усе це слухав і був просто знекровлений, йому усе це здавалось не реальним, ніби він у якесь кіно попав, де йому випала головна роль. Таємнича жінка яку ще доведеться знайти, хто вона?, чи це кінцевий пункт?, чи нитка тягнеться кудись далі?, і який буде кінець?, щасливим, чи....

Тадей теж був вражений описом жінки, він провів долонею по голові роздув щоки і важко випустив повітря.

-Так, так, так, Петрович ти накосячив ти розумієш, і ми тебе так просто не відпустимо, та й перевірити потрібно усе що ти тут наговорив. Тому відправишся у відділення там усе письмово і викладеш, що і як. - Чоловік усе розумів тому навіть не опирався. -Що скажеш?, про це все напарник, - звертався уже до Семена Тадей.

-Поки що ми зайшли в глухий кут, а часу обмаль, - ніби зовсім розклеївся Семен.

-Глухий кут це місце де всі ходять по потребі, а в нас ще є поворот, тому зберись ми уже близько, і ти мені потрібен, - підбадьорював друга Тадей, тому що сам щиро вірив що вони на правильному шляху.