Семен змочив обличчя під теплим струменем води й протер лице м'яким рушником, він глянув на подряпане дзеркало на відображення своє і слухав голоси які долинали з кухні.

-Він нічим не кращий за мене, катається цілими днями в машині по місту, і це в них називається патрулювання, а от я своє здоров'я відав заради доброї справи, і так кожен раз я ризикував своїм життям, і де вдячність хоч якась, я тебе питаю,- обурювався життям Богдан.

-Тихіше, тебе ж чути, образиш зараз людину,- заспокоював Дюма сусіда.

-Не затикай мене, нехай знає якої я думки про нього, мент поганий!, -крикнув голосно Богдан. Семен вийшов з ванни, вимкнув за собою світло, пройшов до кухні він побачив що Богдан собі наливає оковиту, і одним змахом випиває, голосно затягує повітря носом, наморщився від горючого, він ніби зашипів від злоби.

-Життям мене будеш вчити?, та хто ти такий!!!,- гарчав Богдан.

-Ти п'яний,- без емоційно промовив Семен, -уже скоро як година мине, а хлопців все немає,- не звертаючи уваги на п'яні викиди Богдана промовив Семен, і пройшов до балкона, занепокоївся за малечу.

-Та годі тобі уже Богдан, він же тобі нічого лихого не зробив що ти на нього кидаєшся, - намагався вгамувати сусіда Дюма.

-А що неприємно правда, коли до тебе ніхто не спішить, уявив себе центром пупа, малеча усе покидає і помчить до тебе збиваючи ноги, бо бачте офіцер поліції нарядний явився, га, га, га, а ось тобі!,- Богдан вдарив одною рукою об другу в лікоть зігнувши, -клали вони на тебе Семен.

-Богдан та годі тобі, -Дюма себе не комфортно почував у цих з'ясовування відносин.

-Та пішов він!.-Зрозумів що Семен на нього не звертає увагу, Богдан собі уже восьму стопку перекидав за комір. -Ніхто з вас правди не любить, тільки повчати інших можете. -Богдан на п'яну голову продовжував свій монолог, який слухав лише Дюма, а Семен ментально відділився від п'яних розмов свого швагра, він терпіти не міг п'яних людей, вони викликали в нього огиду і сором за них. Семен вдивлявся пильно у вікно балкона, задумано спостерігаючи за вулицею.

-А що він мені зробить, арештує мене?!, -ніяк не міг вгамуватись Богдан, Дюма від незручності штовхав його в плече, притискаючи вказівним пальцем до своїх губ,- не чіпай мене!, нехай дякує мені ще, що я його сестру заміж взяв, до тридцяти років в дівках ходила, -такі слова боляче зачепили навіть не зворушливого Семена, він уже повернувся до не замовкаючого Богдана, випрямився, зробити крок йому помішало щось, щось боковим зором запримітив, Семен повернув голову назад у двір, помітив Микиту, так це був він, але щось з ним було не так, він якось дивно згорбився і прикривав ліктем очі свої. Щось кольнуло у грудях, тільки коли Семен розчинив балкон він почув сильний плач хлопця.

-Що сталось Микита!,- перехилившись через балкон він гукнув хлопця, Микита підняв голову заплакані очі, він тремтів, а губи його хвильками тряслись, він розтиснув рота, але не міг і слова вимовити, сльози різко лились. Семен зрозумів що щось трапилось, можливо хлопця хтось образив і потрібно розібратись. -Зачекай я зараз до тебе спущусь!, -крикнув він малому і різко попрямував з балкона до виходу з квартири.

-Ти куди?!, -тільки й почув за спиною голос Дюми, але не гаючи ні секунди, Семен залишив його без відповіді стрімко вибіг з квартири збігаючи по сходах, Дюма був дуже допитливий, тому не встиг Семен вибігти з під'їзду, як голова Дюми уже визирала з балкона.

-Малий чого плачеш?,- почув Семен коли вибіг на вулицю, образив хто?, питав Дюма у заплаканого Микити. Хлопчик налякано дивився на дорослих з важким зусиллям він все ж на силу сказав.

-Ніде не можу його знайти, -заїкаючись налякано сказав Микита. Семен усе зрозумів йому уже нічого пояснювати не треба було, він підійшов до малого, присів і притиснув його до себе.

-Усе гаразд, не хвилюйся, усе добре, чуєш, дихай не страшно,- хлопець все тихіше схлипував в обіймах свого дядька. Семен взяв його за плечі відводячи від себе,- де Михайлик?,- спитав Семен дивлячись на Микиту.

-Що це з ним?, -питав з балкона Дюма, а з кухні ледь чутно було.

-Що ці засранці знову натворили?!!,- п'яний голос батька долинав з квартири. Микита помотав головою й уже спокійно витер сльози пояснив.

-Я не знаю де Михайло, -ніби напилком по голові проїхався сказав він. -Він був там в пісочниці, -Микита показав на майданчик, який майже не проглядався через дерева і кущі. -Я повернувся, а його уже немає, я клянусь, мене зовсім трохи не було біля нього, я усе скрізь обдивився, за гаражами, довкола будинків, а його ніде нема,- Микита знову залився сльозами.

-Отакої, -почувся голос з верху від Дюми.

-Ну що там!, -крикнув з кухні Богдан. Семен підвівся і взяв за руку Микиту.

-Ходімо покажеш де ти його бачив в останнє, Дюма доганяй нас, можливо буде потрібна твоя допомога.- Семен поквапливо повів хлопця на це місце де вказав Микита, а Дюма метнувся за ними через усю квартиру. Сонце все так і припікало над головою під щебіт горобців і шарудіння листя вони дійшли до майданчика, пісочниця пустувала усе як і казав Микита, тільки його пластмасова лопатка валялась присипана піском. Семен розумів що це ще нічого не значить, дитина могла просто відійти кудись, або побігти за кимось і можливо Михайло десь неподалік, п'ятирічний хлопчик міг просто заблукати, як варіант таке часто трапляється з дітьми, але досвід у роботі поліції змушував до поганого передчуття, до чогось такого не поправного, звичайно Семен відганяв погані думки від себе, але і гаяти час тут не потрібно. Жінка яка сиділа на лавці з колискою звернула увагу на двох, які щось ретельно оглядали довкола майданчика.

-Доброго дня,- звернувся нарешті до неї Семен,- я дуже перепрошую, але тут така ситуація, ми хлопчика шукаємо п'яти років, він грався ось тут на цьому майданчику, світловолосий, зелені очі, ви не бачили часом, - з надією спитав Семен у жінки.

-Ваш хлопчик мене уже запитував, я прийшла сюди то тут уже нікого не було, дітей своїх потрібно нормально глядіти, -жінка невдоволено фиркнула і підвелась. Семен не розумів її люті до нього, якби він просто знав що ця мадам просто чоловіко ненависна дама, просто вважала усіх чоловіків без відповідальними та не надійними поголовно, то б зрозумів її поведінку. Вона демонстративно скривила гримасу презирства і покинула майданчик, так наче їй не приємно було находитись поряд з Семеном. Семен на долю секунди привідкрив рота від подиву та такої грубості, але ніби пригадав для чого він тут, струснув себе помотавши головою. До них якраз приєднався Дюма.

-Ну що тут?, нема?,- озираючись довкола спитав він.

-Дюма візьми Микиту та обійдіть довкола цього будинку, всяку дітвору ловіть і питайте, хтось щось мусив бачити, а я збігаю по ту сторону усе огляну як слід, зустрінемось тут на цьому місці.- Микита від таких рішучих дій свого дядька заспокоївся, він усе тримає під контролем, тому був певний що дядько його точно все владнає, і хвилюватись уже немає про що. Вони розбіглись у різні сторони, Семен поспішив до торця будинку 8-а, одразу в очі йому кинулись двоє підлітків дівчат, які вигулювали маленьку собачку, Семен перекрив їм різко дорогу, чим налякав їх таким різким випадом.

-Вибачте що я вас злякав,- почав говорити Семен під лай маленької собачки, яка з надривом пискляво гавкала, -хлопчика не бачили?, загубився щойно, от такого росту, -Семен приклав руку нижче свого пупа, одна з дівчат здригнулась різкому жесту руки та сховалась налякано за подружкою, Семен і сам не помітив що він занадто різкий і збуджений, але це все від хвилювання, він поспішав тому зі сторони це виглядало дуже незграбно і нав'язливо. Батько однієї з дівчат помітив не звичну обстановку поспішив одразу на допомогу. Без жодних вияснень він накинувся з заду на Семена і повалив його на землю, сипав з верху по ньому кулаками, підлітки ще більше перелякались таким подіям, відбігаючи як найдальше від бійки. Семен намагався підвестись під градами кулаків, які на нього повалив здоровань пузатий, чоловік був просто оскаженілий і навіть не думав зупинятись. Семену вдалось відповзти та відскочити від навіженого амбала, похитуючись він дістав з кишені посвідчення поліції, вираз обличчя в горе батька одразу помінявся, з озвірілого месника на безневинне цуценя.

-Напад на офіцера шановний!!!,- витираючи розбиту губу повідомив Семен.

-Я....я, не знав, я думав, просто мені здалось що ви лиходій і пристали до дівчат з не пристойними жестами, -чоловік увесь побілів і навіть встав навколішки, склавши руки в молитві,- прошу щиро вибачення, -замолив здоровань.

-Ідіот!!,- Семен був дуже розлючений, такого приниження він ще не переживав в житті, голова з легка кружляла від стусанів і йому здавалось що він зараз от от блювотне, зігнувшись у двоє Семен трохи віддихався перед наляканим до смерті чоловіком, випрямився і показав вказівним пальцем на дівчат, -сюди підійшли негайно,- суворо наказав Семен, відчуваючи як його брова набрякає, чоловік який щедро роздавав стусанів ніби опам'ятався і різко підвівся з колін.

-Ну кому сказано ідіть сюди,- наказав він двом дівчатам, які налякано сховались за деревом. Вони не впевнено, але поспішили все ж до дорослих тягнув за собою собачку.

-Не бійтесь мене, я з поліції, задам вам кілька питань і все, -пояснив їм Семен одразу, тому що вигляд в них просто був переляканий. Ще ця шавка без пуття дзявкала.

-Це дочка моя, Маруся, -представив дитину свою, чоловік притискав її до себе демонструючи Семену що він її батько.

-Це чудово, -байдуже відповів йому Семен, -справи такі дівчата, загубився хлопчик звати Михасик Сагайда, ви його не бачили?, -з надією питав Семен у дітей, але дівчата синхронно помотали головою що ні.

-Сагайда?, -Бодьки Сагайди малий?, здивовано спитав чоловік.

-Так, ви щось знаєте?,-питав Семен озираючись довкола.

-Та я з Богданом на одному заводі працював, та сусіди ми з ним, він у 8 будинку живе, а я проживаю ось тут у 8-а, -посміхався пузатий радісно.

-Так хлопчика бачив хтось чи ні!?,- злився на недоумка Семен, потрібно йому зараз знати хто з ким працював, тут дитина згубилась часу обмаль просто.

-А, малого ні не бачив, -поспішив з відповіддю коли Семен на нього не вдоволено глянув. Семен зрозумів що потрібно рухатись далі, бо тут це просто марна трата часу.

-Якщо побачите повідомте!, -сказав їм на останок Семен і рушив далі довкола будинку.

-Вибачте що так вийшло!, мені дуже шкода,- винувато чухав потилицю пузань, виправдовувався уже в спину Семену, який уже його не слухав.

З другої сторони двір був просто мряка, неохайним ніби сірість сама тут проживає, старі затерті іржаві гаражі, пороші бур'янами, вперемішку з купами побутового сміття, а вигляд усього цього псував неподалік пристроєний сміттєвий контейнер, в повітрі тому і відчувався запах відходів. Саме що було не звично цієї сторони двора, то це мертва тиша, якщо по той бік такий галас від дітвори стоїть, то тут ніби була повна протилежність. З вулиці можна було почути голос диктора, з вікна по радіо приймача у когось на кухні. Семен обійшов майже увесь будинок ні душі, лише стара жінка сиділа на лавці дрімаючи спершись на тростину перед під'їздом.

-Доброго дня,- обережно привітався з нею Семен. Жінка повільно розплющила очі і глянула сонно на Семена. -Я дуже перепрошую що потривожив вас, але я шукаю хлопчика маленького, Михасик звати його, -пояснював він жінці. Бабця ретельно оглянула незнайомця.

-Сину, усі діти граються по ту сторону будинку, там дитячий майданчик, тут лише ти знайдеш котів і кілька немічних старців. -Вона посміхнулась кількома зубами, а потім оглянувшись довкола посерйознішала,- та й останнім часом коти кудись подівались, погана прикмета це, не на добро, щось тут живе не добре, не знаю як посилилось так почалось.....,- видала таємничо жінка.

-Що почалось?, -не зрозумів жінку Семен, стара подалась в перед і в пів голосу сказала, так ніби щоб їх ніхто не почув.

-По стінах хтось що ночі шкрябає в під'їзді на сходовій клітці, або по трубах з самого підвалу гул доноситься, звуки такі ніби хтось навмисно це робить, хто б це не робив, робить це щоб викликати постійну тривогу у мешканців старшого віку, таких як я, я їм мішаю, дратую, викликаю огиду, але вони мені нічого зробити не можуть, тому що моя душа уже зайнята і мені лишилось зовсім не довго, молоді і юні от хто їм потрібен.- Семен відчув себе пліч опліч з маразмом, усе марно тут глухий кут, вірніше глухе місце. Неймовірно одна вулиця, а двори такі різні, місце де не те що не притягує, а своєю сірістю навпаки відштовхує. Не прощаючись з дивною мешканкою, просто пішов далі, Семен повернувся на майданчик, де його вже чекали Дюма з Микитою, і ще п'ятеро дітлахів.

-Ну що у вас?, -спитав Семен, але усе уже було і так зрозуміло з їхніх виразів обличчя.

-Його ніде не має, і ніхто нічого не бачив,- відповів Дюма, але він підштовхнув одного з хлопчаків Олеся, -ось дітвора щось бачила, це може допомогти,- кивнув жестом Дюма до хлопчини, щоб той почав розповідати.

-Я сидів ось там в чагарниках, ховаючись від ворожої команди, це в нас гра була така, пояснював -Олесь увесь червоний від біганини, а волосся усе мокре налипало до лоба, в піску і пилюці, він вказував пальцем з брудним нігтем де він ховався,- і я бачив біля майданчика нашого Валеру. -Семен не розумів про кого іде мова, тому Дюма вирішив пояснити.

-Валерій це місцевий безхатько, його всі місцеві знають і остерігаються, через його психічні розлади, -інформацію яку щойно видали Семену боляче вдарили його в груди. Семен почав усвідомлювати що ситуація набрала тривожного моменту, і про якусь випадковість уже не доводилось думати, і надіятись що усе обійдеться теж не варто уже розраховувати.

-Микита, скажи на який час ти залишив брата?, -раптом спитав Семен в малого.

-Не довше години, -захриплим і проплаканим голосом сказав схвильовано і налякано Микита.

-Так банда, оббіжіть усю околицю, розділімся, може щось помітите, малого потрібно найти, -звернувся до малечі Семен, дітвора наче для них знайшли нову захоплюючу гру розбіглась, перегукуючись одне з одним помчали в різні сторони. Таким чином він позбувся дітвори та зайвих вух.

-Дюма, де можна знайти цього бомжа?!, -спитав Семен коли вони залишились у трьох.

-Далеко за ним іти не прийдеться, він облаштувався тут в підвалі будинку 8-а, в елеваторному вузлі, на нього уже купу скарг писали, щоб його висилити, але толку не має з цього, він там облаштувався та увесь мотлох теж зносить туди,- мутний бродяга і розмовляє сам із собою, -пояснював Дюма.

-Ясно, Дюма забирай Микиту до дому, пацан голодний, і дочекайтесь Віри, постарайся її заспокоїти, якщо зможеш, а я навідаюсь до цього “товариша”, якщо що одразу дам знати.

-Я не піду до дому, я хочу допомогти,- знову заридав Микита гіркими сльозами провини. Семен підійшов до хлопця та обняв.

-Микита, ти зараз нічим не допоможеш, ти зараз потрібен там своїм, я тобі обіцяю що я його знайду, -Семен вмів находити підхід до малого, та й Микита вірив кожному слову дядька, щоб він не сказав він все зробить оскільки дядько Семен так каже, величезний авторитет мав над племінником і Семен це чудово відчував. Микита був і справді виснажений такими подіями, повісив голову і витираючи рештки сліз він пішов з Дюмою до дому. Семен коли залишився сам підняв голову в небо, дивно день ще не закінчився і сонце ще над головою, а спеку він як такої не відчуває, навпаки холодно якось стало прохолодно ніби, морозить тіло, Семен не розумів що з його тілом відбувається, і руки якось тремтіти почали, нічого подібного він ще ніколи не відчував. Будинок 8-а містично дивився на нього, він направився туди знову, по дорозі набирав номер в телефоні.

-Ало, Тадей, вибач що тривожу тебе, але у мене біда, потрібна твоя допомога.- Семен не впізнавав свого голосу, він ніби гойдався і важко давалось кожне слово, Тадей навіть не потребував пояснення і сказав лише.

-Буду за п'ять хвилин, -сказав він своєму другу, Семен був просто вдячний такій відповіді та в думках про себе відмітив, що Тадея можна вважати справжнім товаришем, який відкликався в справжній біді. Дзвінок обірвався і Семен сунув телефон назад в кишеню, гаяти час він не збирався, тому вирішив діяти поки сам. Поспіхом обійшов будинок зупинився там де і почав, Семен оглянувся і помітив того самого бугая який його відгамселив, здоровань байдикуючи стояв в шортах курив цигарку просто перед власним під'їздом, споглядаючи дворові чагарники, чоловік теж помітив Семена, і з усмішкою ніби зустрів старого товариша попрямував до нього.

-Ну як ви капітан?,- радуючись спитав чоловік.

-Бувало і краще,- Семен провів язиком по зубах де йому теж дісталось.

-Ви ще ображаєтесь на мене, так я погарячкував і вибачився,- виправдовувався мужик.

-Немає часу на образи, -холодно йому відповів Семен і ретельно роздивлявся вхід в підвал, їх було п'ять на кожен під'їзд, потім повернувся до здорованя,- допомога твоя потрібна.

-Які питання капітан, тим більше я сильно перед вами завинив,- поплескав себе по грудях пузань в шортах. -Це на рахунок малого, що не найшовся ще?, так найдеться, ці зірванці постійно губляться, а потім біля кіоску з морозивом находяться, або в сусідського друга в приставку рубаються до ночі. -Семен не дивувався словам чоловіка, тому що добре знав людську натуру, чуже горе цинічно і байдуже сприймається. А от власну доньку кинувся захищати, щоб у неї не дай бог зайвий волосок не випав, то це звичайно інша справа. -Капітан не хвилюйтесь, так у нас район спокійний, і я свій двір добре знаю, нічого страшного з малим не трапиться будьте певні, хоча якщо Богдан не кине пити та не почне нормально глядіти своїх дітей, то рано чи пізно вони самі від нього підуть, -засміявся амбал легким перегаром в обличчя Семену, він думав що його тупий жарт якось насмішить Семена, але він був незворушним. -Мене Миколою звати, -представився раптом здоровань в шортах.

-Добре Микола, мені ніколи з тобою тут ляси точити,- обірвав його різко Семен. -Ти ключі від підвалу маєш?, -перейшов до діла Семен.

-Від підвалу?, -оглянувся Микола на свій підвал, -звичайно маю, -відповів здивовано Микола,- але у дома, якщо потрібно я збігаю.

-Збігай Микола, і як найшвидше, -з усією серйозністю відповів йому Семен, і Микола оглядаючись на Семена поспішив до свого під'їзду зрозумівши серйозність усієї ситуації, за секунду він уже зник з поля зору. Довго чекати йому не довелось, Микола швидко справився з завданням і уже за дві хвилини зв'язка з ключами уже брязкала в руках перед ним.

-Ви думаєте капітан що малий в підвал заліз?, то це навряд чи йому вдалось, - говорив Микола спускаючись по сходах до підвалу.

-Я нічого не думаю, -Семен схопив Миколу за плече, зупинивши його перед тим, як той вставив ключ в замочний отвір,- а тут попрошу Микола, як найтихіше себе поводь, без зайвих рухів, як відкриєш двері, веди мене до елеваторного вузла, без шумно так, як це тільки можливо, світло не включай, світити буду я ліхтарем з телефону, пасажир у вас тут один завівся і його не варто злякати, усе зрозумів?. -Все що сказав Семен дуже налякало Миколу, він уже не посміхався так, як раніше, навпаки якось посунувся на обличчі й захвилювався, руки затремтіли, такої впевненості уже не відчувалось. Він кивнув Семену що все зрозумів, тоді отримав команду з жесту руки відчиняти та заходити. Замок голосно клацнув, але його по іншому відкрити було ніяк, Микола ступив в пітьму підвалу, звідки тягнуло холодом і сирістю, за ним ішов впевнено Семен освічуючи ліхтарем з телефону. Підвал був з вузькими бетонними коридорами, в пітьмі далі двох метрів нічого не проглядалось, запах каналізації та гнилі відчувався у повітрі, павутина і пилюка все що зустрічалось по дорозі, усе загальне приміщення було занедбаним, мотлох і сміття закидано довкола, під ногами хруснуло щось засохле, дохлий кіт висох мумією лежав на землі з відкритою пащею, ніби це його останній “няв” був. Семен з Миколою дійшли до металевих дверей, які були зламані та просто стояли підпираючи стінку. Микола зупинився поряд і показав вказівним пальцем туди далі, усе Семен зрозумів він стояв попереду і повільно без шуму пірнув у чорну кімнату. Мигнуло світло й освітило усе приміщення, Семен намацав вмикач при вході, і приміщення елеваторного вузла освітило усе довкола.

-Нікого тут не має,- сказав Семен в голос оглянув приміщення, Микола зайшов слідом обережними кроками ніби боячись наслідити.

-Я ж казав малого тут не може бути,- Семен ретельно усе оглянув, матрац посеред приміщення, одяг висів над головою на натягнутих мотузках, перед матрацом на підлозі посуд з каструль і мисок засмалених від їжі, видно було що хтось тут облаштувався.

-Давно я сюди не заходив,- розглядаючи усе відмітив про себе Микола, може двірничка наша Зося тут речі свої тримає. Семен глянув на Миколу і подумав про себе чи він дійсно такий балван, чи прикидається, одяг явно чоловічий, та й мало вірогідно, що двірничка б лягла на такий засцяний матрац, з компанією клопів і тарганів, звичайно якщо ця Зося себе хоч трохи поважає. Семен підняв гидливо двома пальцями колись біле покривало, а тепер сіре з коричневими плямами, і відкинув його в сторону, під покривалом лежала сумка з якимось мотлохом, він схопив сумку і витряс увесь вміст з середини на землю, пляшки, куски картону, болти іржаві, але остання річ яка випала з сумки різонуло Семена ножем по грудях, так боляче, що він мимоволі схопився за груди та голосно крикнув.

-От Сука!!,- з сумки випав каптур Михайла, червоний кашкет з зображенням мультсеріалу “собачий патруль”, річ яку він добре знав, тому що Віра вибирала її разом з ним на ярмарку, коли вони разом збирались на вихідний відпочинок за містом.

-Щось не так?,- не міг нічого збагнути Микола.

-Усе гаразд, - стиснув кулаки до хрусту і зуби до болю, відповів Семен у злості. Він підхопив кашкет з землі та притиснув його до грудей, важко задихав ледь контролюючи свій біль, щоб не закричати, професійні навички навчили справлятись з самоконтролем і стресом, тому Семен робив вигляд з беземоційного виразу обличчя. Вони ще трохи походили по підвальнім коридорам, усе ретельно перевіряючи, але в кожному підвалі від першого по п'ятий вони більше нічого не знайшли, з налиплим до взуття грязюки в перемішку з каналізаційними відходами, вони нарешті вибрались на зовні.

-І що далі капітан?, - тріпав із себе залишки павутини спитав Микола. Семен відійшов на кілька метрів оглядаючи будинок, ретельно щось вираховуючи.

-А ти на якому поверсі живеш Микола?, - раптом спитав Семен.

-На третьому, а що?, - здивовано перепитав Микола.

-А то Микола, що ми орендуємо твій балкон на один вечір, засада на звіра,- ніби сам до себе говорив Семен не перестаючи оглядати фасад будівлі, ніби підбираючи кут огляду для стеження.

-Та ви що капітан, моя не зрозуміє,- налякано проговорив Микола, уже сам не радий що вплутався у цю історію.

-Не хвилюйся, ми будемо тихо і мало займемо місця, - Семен дав зрозуміти, що це не обговорюється.

Уже за десять хвилин під'їхав Тадей по вказаному адресу. День наближався до вечора, галас дітвори усе стихав на вулиці, і вечірні ліхтарі уже увімкнулись, повітря нарешті насичувалось прохолодою і свіжістю, вечірні комахи кружляли довкола вуличних ліхтарів, і ніби по черзі у квартирах почало з'являтись світло у вікнах. Троє чоловіків сиділи на балконі зі сторони майданчика, тому що саме з тієї сторони було віконце, в яке можна було потрапити в підвал, і з балкона це було чудово видно, засада тривала у повній тиші. Роздався дзвінок у кишені Семена, він з поспіхом дістав смартфон, на екрані вибито Дюма.

-Ало, -тихим голосом відповів на дзвінок Семен, в телефоні одразу вдарив шум шарудіння і якогось стогону.

-Семен це Дюма, слухай тут така ситуація, коротше Віра прийшла і в неї істерика стосовно малого, я не можу її заспокоїти, - Семен почув плач і крик своєї сестри десь далеко,- ще Богдан наглухо від'їхав, здається перебрав, лежить тут головою вперся в стіл, храпака дає, коротше я тут один не справляюсь.....,- не встиг він договорити, як щось знову сильно зашаруділо потріскуючи, і почулось в телефоні голос нервової злоби.- Це він!!!?, дай сюди!!!!,- Віра вихопила у Дюми телефон.

-Семен!!!, де Михайлик?!!, -ніби закричала крізь сльози Віра. Семен лише відкрив рота, щоб хоч щось пояснити, але в трубку знову було чути лють і істерику Віри, -відійди від мене!, -здається це вона до Дюми так зверталась, бідолаха попав під удар, - скажіть мені як ви у трьох не могли вгледіти дитину!!!, не торкайся мене!!, Семен як що з ним....., не дай бог щось станеться, я вас усіх повбиваю!, ти чуєш мене, -вона знову залилась слізьми.

-Віра я тобі обіцяю, я його знайду,- але плач сестри був такий надривний, що навряд до неї дійшли слова брата. Щось сильно стукнуло і знову шарудіння.

-Я тобі передзвоню Семен, здається вона побігла на вулицю шукати малого,- говорив уже Дюма, дзвінок різко перервався короткими гудками. Семен важко видихнув провівши рукою по чолі, ніби знімаючи рукою увесь негатив з себе.

-Чому ти вирішив що це саме він?,- прикурюючи цигарку спитав Тадей в напарника.

-Тому, що я знайшов у нього ось це,- Семен показав червоного дитячого кашкета,- це малого я впевнений.

-Хлопці ви б тут не курили, моя цього не схвалює, - схвильовано заглядав у кімнату через скло Микола, але його наче гості ігнорували.

-А якщо він не явиться сюди сьогодні?,- знову затягнувся Тадей і пустив струю диму в небо.

-Мусить, вони завжди повертаються, в ублюдка тут лігво, - Семен трохи занервував, тому що навіть не допускав цього, а коли Тадей припустив такий сценарій, тоді буде купа згаяного часу і все в пусту. Серце забилось швидше й атмосфера була просто напружена до неможливого, кожна хвилина в очікувані була напруженою, і кожен шурхіт чи не помітний рух з вулиці, привертав пильну увагу спостерігачів.

-Орієнтири розіслані, опер групи уже працюють в районі, він обов'язково десь засвітиться, тут цікаво інше,- Тадей затушив бичок об бетону плиту балкона і зім'яв його в кулак.- Валентин Володимирович Суханкін, громадянин росії,-1980-р., народження, Краснодарський край,- батько загинув в першій чеченській, мати проста швачка, переїхала в дев'яностих до Львова, померла від туберкульозу.Валерій закінчив середню освітню школу у Львові, згодом отримав судимість за розбій у 1997-р., у 2003-р., проходив лікування у наркологічному диспансері, до 2007-р., лікувався у психіатричній клініці для душевно хворих, з діагнозом середній ступінь шизофренії. У виписках в картотеках в записах зазначено, схильний до насильства. З 2008 р., усі дані про цю особу обриваються.- Микола усе це слухаючи, важко проковтнув слину, він і гадки не мав що у його підвалі проживав такий тип. -Одним словом штемп не простий, брати його потрібно акуратно, підсумував Тадей.

-Інформація якась мутна, нічого не ясно, виходить просто мудак скотився по наклонній, судимість, дурка, лікування, і кінцева станція, опинився на вулиці,- говорив Семен не спускаючи очей від підвального вікна. До їхньої компанії на балкон приєдналась жінка.

-Хлопці може хоч кави вам зробити?, а то сидите тут навприсідки та шепочетесь щось,-спитала дружина Миколи.

-Марічка не мішай, у нас тут надважливе завдання, ми відстежуємо особливо небезпечного злочинця, -Микола дуже увійшов в роль, але це виглядало з його сторони так по дитячому, що він лише викликав посмішку у дружини, їй це здалось як діти граються у дворі в поліцію і злочинців.

-Добре, добре,-підіграла дружина їхній таємній операції,- тільки того разу хоч без самодіяльності, а то буде як тоді з електрощитовою коли ти подумав що сусід Василь краде у нас світло, я тоді ледь тебе до тями привела, відкинуло тебе на метра два, ще досі в носі стоїть запах горілого,- і дім без світла на весь день залишив,- від цієї розповіді Микола покрився червоним відтінком на обличчі, і його дуже розлютила балакуча дружина.

-Та іди ти вже,- присоромлено відганяв Микола дружину з балкона.

Тим часом на вулиці уже повечоріло, так що було видно лише тіні перехожих, пильність Семена дало результат, за Гаражів показалась постать, чоловік ніс якусь торбу на спині. Інтуїція підказувала що це той хто їм потрібен, Семен клацнув пальцями подаючи знак.

-Ось наш пасажир, бінго, -це був саме він, чоловік підійшов до отвору фундаменту будинку в підвал, і спершу закинув свою торбу в середину, а потім оглядаючись по сторонах став навколішки й просунув спочатку свої ноги, а потім і увесь проліз.- Пташка в клітці,- Семен підірвався з місця, а за ним поспішив Тадей наготував пістолета свого, Микола замикав трійцю останнім.