-Святе є святим!, господи помилуй, господи помилуй, господи помилуй!!, в отця і сина і святого духа амінь,- розлітався спів отця Ігната по храму, вечірнє богослужіння завершилось, і з натовпу по одному виходили люди,- молимося друзі, і щиро каємось за наші гріхи, ви всі діти божі, він вас бачить і чує, тому тримайте його у серці й він прийде до вас у радості й горі,- голосно закінчував свою репліку отець Ігнат. В самому кінці з краю зали стояли дві жінки, непримітно замішавшись в натовпі, в одної з них закутана уся голова ніби паранджа чорна хустка, жінки тримались за руки та старались не привертати до себе уваги.

-Серофима скажи я що грішна?, - спитала одна в одної.

-Ні Нато ти просто хвора,- витирала сльози Серофима і заглядаючи через голови вірян, які раділи зарядив себе церковною енергетикою помалу виходили з храму, намагалась не загубити з поля зору отця Ігната.

-То чому ти мене сюди привела?, - видавила через хустку звук жінка обмотана цупкою матерією.

-Тому, що я за тебе хвилююсь, і хочу тобі допомогти.

-Мені тут не подобається Серофима, хіба це клініка що тут лікують?, я була у лікарні і це не схоже на те місце Серофимо.

-Твоє тіло здорове, Нато, а от твоя душа і розум заражені, ця клініка духовного здоров'я розумієш?, - пояснювала Серофима не дивлячись на неї, тому що не могла, її біль здавлювала горло, а сльози котились уже самі по собі. Мимо них поплентались прислужники, два хлопчаки років по чотирнадцять, вони поволочили повний ящик з пожертвування в опочивальню отця Ігната. В храмі залишилось лише кілька людей які ще про себе молились серед мерехтливих свічок. Отець Ігнат побачив двох особливих жінок, які наближались до нього, на обличчі він чомусь скривився ніби не радий був їх бачити.

-Христос з нами отче,- вклонилась Серофима.

-Серофима я ж просив через чорний хід, - занервував отець Ігнат озираючись довкола, - піднімайтесь в хоровий зал, я за хвилину підійду, спрямував їх отець Ігнат оглядаючись, щоб зайві очі нічого не запримітили. Він покликав помічника і попросив його підмінити до приготування завтрашнього богослужіння, а сам поспішив на другий поверх задираючи рясу по щиколотки, він широкими кроками піднявся до хорового залу, зачинив за собою двері на ключ.

-Ви усе принесли що я вас просив?.

-Свята вода ось, - вона сунула руку у свою сумочку і дістала там півлітрову баночку,- а от свічки не встигла прихопити, - жалібно промовила Серофима опустив винувато заплакані очі до низу.

-Гаразд я візьму з вівтаря там якраз стоїть кілька підсвічників без діла,- отець Ігнат витягнув не зручну паузу кашлянув собі у жменю, - більше нічого не забули?.

-А так, - спохватилась жінка і дістала зі своєї сумки невеликий мішечок, - ось тут цілий статок, сапфіри, янтар, золоті персні оброблені коштовностями, - мішечок впав на долоні Ігнату, він потягнув його за мотузку і заглянув в середину, поводив пальцем по дорогоцінностях, він задоволено хмикнув.

-Тоді приступимо, - отець Ігнат закинув мішечок собі у рясу і заглянув через плече Серофими. -Це, мабуть Ната, - обійшов її довкола, - нехай зніме хустку і сідає ось сюди, - отець Ігнат вказав на центр зали, а сам став за трибуну і положив біблію одразу розкрив її. Приміщення саме було не великим, під стіною на підвищенні стояли з десяток мікрофонів для самих хористів, отець Ігнат стояв навпроти них, місце для диригента. Серофима за цей час принесла два підсвічники по шість свічок, вона зупинилась біля Нати і стала їх розпалювати, а потім по обидві руки Нати їх розставила.

-Чому ти не знімаєш головний убір Ната&,- спитав отець Ігнат, але вона мовчала, - ти хвилюєшся за щось?.

-Ні пан отче, - нарешті вона подала голос крізь матерію, нерухомо сидівши на кріслі.

-Тоді в чому причина?,- сконцентрував свій погляд на ній отець Ігнат.

-Просто це місце мені не подобається, і ви мені не подобаєтесь пан отче, якби не Серофима я б нізащо сюди не прийшла.

-Замовчи Нато!, - крикнула на неї Серофима.

-Он як, - підвів свою руку отець Ігнат, дав зрозуміти Серофимі, щоб не втручалась,- то це ти так думаєш, чи хтось тобі це на вухо шепче?, не бійся Нато тут ти можеш розповісти все.

-Серофима сказала що я хвора, я її дуже люблю, хоч я не зовсім розумію що вона має на увазі, і якимось чином ви повинні мені допомогти, мені не зовсім приємно тут находитись, - вона зовсім не рухалась і якби в приміщені знаходився б хтось четвертий, то б не зразу зрозумів хто це говорить, тому що голова Нати повністю окутана хусткою лише очі видно, ці два темних вуглі дивились в нікуди крізь стіни й простір. -Страх?,- вона повернула голову до отця Ігната, - можливо я помиляюся пан отче, але боятись я повинна лише одного “Ра”.

-І чого саме?,- поцікавився він, бо вона чомусь зробила довгу паузу і нахилила свою голову, ніби з цікавістю розглядаючи свого співрозмовника.

-Зробити вам боляче пан отче, як я уже казала, ви мені не подобаєтесь “Ра”. - Серофима уже хотіла знову втрутитись, але отець Ігнат її знову спинив своїм жестом руки.

-Чому ти бажаєш мені зла?, ти ж мене навіть не знаєш, чи в тобі є хтось, хто з тобою розмовляє, і це насправді він мене не сприймає, скажи мені Ната, - нахилився трохи вперед отець Ігнат, він уважно спостерігав за кожним її рухом, її очі його лякали, але отець Ігнат думав що це насправді не її погляд.

-Пан отче коли ви читаєте цей текст з віршами своєї книги перед сотнями людей “Ра”, до кого ви звертаєтесь?, - спитала вона.

-Це називається молитвою люба моя, і ми молимося до бога, саме через молитву ми звертаємось до господа бога, щоб він нас почув.

-Ви коли-небудь бачили цього бога?, або знаєте людину яка б бачила його?, - вона сиділа не рухаючись склавши руки на колінах, очі в неї здавались Ігнату все чорніші й чорніші.

-Його ніхто не бачив і бачити не міг, тому що це бог, ти про це вперше чуєш Ната?, ну про бога творця нашого, що ти хотіла тим сказати?, - Ігнат дістав кадило і щось туди залив.

-Я просто хочу зрозуміти, ви мене питаєте про когось хто шепче мені на вухо, а самі розмовляєте з кимось кого ніколи не бачили,- вона повернулась до тітки своєї, - Серофима що відбувається “Ра”?, хіба цей чоловік не здається тобі схибленим?. - Отець Ігнат змочив щіточку у святій воді та став навпроти Нати розмахуючи кадилом, димок здіймався хмарками підлітаючи до Нати, вона з цікавістю спостерігала за діями отця.

-Це називається релігією, тобі дияволе цього не зрозуміти,- отець Ігнат почав кружляти довкола Нати розмахуючи кадилом обдимлюючи її з ніг до голови, і змахуючи щіточкою на неї дрібними краплями, які вдаряли боляче по її обличчю святої води промовляв. -Отче змилуйся над нею, її душа поневолена злим духом, в ім'я святого духа...., - отець задер голову до верху і кричав кудись туди. - Звільни цю грішну душу!!, і обруш свій гнів на того хто заполонив це тіло!!!.

-Серофима що він робить?, - але жінка лише ловила сльози свої повернулась від неї.

-Заклинаю тебе нечисте!, повертайся туди звідки ти прийшло, світ потойбіччя пекельного дна!, і нехай архангел Михаїл тебе покаже!, ПОКАЖИСЬ!!!!, - виставив масивного хреста перед Натою отець, очі в нього були шалені, адреналін зашкалював. Вона повільно підвелась зі свого місця і стала перед ним.

-Ну раз ти так просиш, - Ната почала розмотувати хустку, чорна тканина сповзла на підлогу. З рук отця Ігната впало кадило, він роззявив рота і втягнув голову в плечі. Перед ним стояла жінка потворної зовнішності, слова одразу зникли, у повній тиші він наче задкував. Велика голова, широкий великий рот, натиканий великими нерівними зубами, чорні маленькі очі, куди б ти не став вона все одно на тебе дивиться, від її погляду просто неможливо втекти чи сховатися, він скрізь тебе переслідує. Вся річ утому, що отець Ігнат проводив чи не мало таких обрядів, люди часто до нього звертались по допомогу, але вони ніяк не розуміли що з їхніми родичами ніякої диявольщини не відбувалося, а лише психічні розлади. Спочатку отець Ігнат намагався це кожному пояснити, згодом він зрозумів що на цьому можна не погано заробляти, тому і почав влаштовувати ось ці дурацькі сцени, не допомагаючи, а навпаки ще більше шкодив, збільшуючи нервові розлади у пацієнтів, які не могли спокійно спостерігати за його емоційними шов, але замовники щедро оплачували, тому Отець Ігнат почав це використовувати, попросту збагачуватись на чужому горі, він навіть у все це не вірив, не вірив до випадку з Натою. Задкуючи він зачепився за поріг і завалився спиною на штатив з мікрофонів, в перше він відчув страх який не міг пояснити, ці очі ніби залиті тушшю викликали в нього скований страх, щось таки в ній було і знову це не бісовщина, навпаки все звично, він не міг це словами пояснити здавалось перед ним жінка, але стан в якому вона находилась ніби перед ним голодний гепард, а він поранений кролик, щось таке від неї линуло металічним холодом, він ще ніколи з таким не стикався і нічого подібного ще не переживав. В приміщені ніби звук пропав, він не чув власного дихання наче в вакуумі, груди важко наповнювались повітрям, доводилось повзти на своїх чотирьох ледь переставляючи руками, піт стікав з його обличчя і носа, а в очах раптом почало темніти, руки сильно підгинались наче зайва вага на нього з верху давила, в грудях щось сильно защемило і він повалився на підлогу гучно вдарившись.

*****************

Гідравлічний прес з хрустом виламав кромку металічного швелера, дверний замок тріснув голосно посипався кусочками, заскрипіли завіси в дім забігли група оперативного реагування, за ними слідом Семен, Тадей і Катерина з Арчі. У квартирі одразу стало зрозуміло що тут нікого немає, двох кімнатна квартира була вкрита грибком, на стінах і стелі. Мабуть, покрівля протікає. В самому домі був розгардіяш, не прибрана квартира, брудною підлогою виднілись дрібні частинки землі, і запах поту солений дуже концентрований. На стінах висіли ікони, хрести, вишиті рушники з релігійною символікою.

-Арчі слід!, - скомандувала Катерина, і собака знову прилинув носом до підлоги водивши в різні сторони. Раптом він потягнув її до кухні.

-Спертий запах тут, я відчиню балкон, - Семен зайшов до спальні та відкрив двері на балкон, який являв собою бетону перегородку і все, без скла пакетів, і без поручнів, лише по пояс бетон, що створювало ефект не захищеності, враження таке що до краю краще не підходити, а то перевалишся на ту сторону. Свіжий потік повітря прилинув і освіжав затхлий запах квартири. Семен виглянув на зовні та відмітив що дитячий майданчик проглядався як на долоні, чомусь саме балкон привертав увагу Семена, три слова надряпані на плиті “Ра-Ра-Ра”, які мали якийсь сенс. Над першими буквами намальовано щось схоже на кокон який звисав на нитці, над другим гусінь повзе по листку дерева, над третім, метелик з розкритими крилами над вогником, усі малюнки не рівні ніби дитячі. В кутку лежав килимок схоже хтось тут багато часу проводив, між плитами вузька шпарка пропускала смужку світла, Семен присів і провів долонею по малюнках, а потім приставив око до шпаринки, весь двір виднівся, ідеальне місце, щоб стежити за дитячим майданчиком. Схоже той хто тут проводив час саме цим і займався. Один з оперативників зробив у спальні кілька знімків кімнати, яскраві спалахи пробудили з трансу Семена, який ніби на мить про щось задумався.

-Курдюкова Серофима Іванівна,-1950 того року народження, вчителька початкових класів, - зайшов у спальню Тадей і почав інформувати по місці. - Нічого особливого навіть не цікаво, усе життя в освіті пропрацювала, не одружена, до 1993-го проживала в республіці білорусь, згодом перебралась сюди.

-Чому всяку наволоч тягне сюди?, - заглянув під ліжко Семен, нічого лише павутина.

-Ось це вже інша історія, - перекидав книги на полицях Тадей і перелистував сторінки ніби щось шукав цінне.- В 1992-му в містечку де проживала Серофима зі своєю сестрою, трапилась жахлива трагедія в гуртожитку де вони саме і жили, сусідка і за сумісництвом подруга Серофими, залишила свою трьох місячну дитину на доглядання подрузі, а сама мала нагальні справи у місті, тому дитину цілий день доглядала Серофима зі своєю сестрою,- Тадей провів рукою по запиленій полиці та змазав рукою щось липке, з огидою він витер руку до скатертини, яка звисала з полички. Сильний спалах врізав йому по очах,- легше!, -тер очі які схопили біле світло.

-І що далі?,- підвівся Семен,- сфотографуй краще малюнки на балконі, - звернувся він до фотографа.

-А далі громадянка повернулась і застала у квартирі лише сестру Серофими Ніну, Ніна сиділа заплакана і нічого не говорила, жінка кинулась до неї з криками де мій Данилко!, але Ніна лише мовчки сиділа і щось мугикала, що там насправді трапилось досі не відомо, пропажу дитини вона взяла повністю на себе, розказав жахливі моменти розправи, ніби тіло десь закопала, а де не пам'ятає, одним словом вона отримала довічне ув'язнення, а Серофима з племінницею в той же день перетнули кордон, купа не стикувань і незрозумілостей, але нашому правосуддю лиш би когось засадити.

-Дурня якась, невже їх не оголосили в міжнародний розшук?, - здивовано спитав Семен переглядаючи старий альбом.

-Оголосили, і знайшли Серофиму, на суді Серофима усе підтвердила, її конвоєм доставили в зал суду, де вона й отримала умовний строк за приховання фактів, справа була гучна і шуму сильного наробила, вбивство дитини якої тіло досі не знайдено, мати вбитої дитини вимагала для обох сестер довічного покарання, але суд вирішив що опіку над донькою Ніни передати сестрі, у цієї Нати якась інвалідність і недорозвиненість, цей синдром називається гідроцефалія, це щось ніби коли циркуляція спинномозкової рідини порушується і збільшується внутрішньо черепний тиск, наростає здавлення мозкової тканини, що призводить до її збільшення, бррррр, херня повна.- Помотав головою Тадей ніби щось по спині огидне йому поповзло.

-Звідки в тебе така обізнаність?, - глянув на нього Семен перегорнув другу сторінку альбому, - що далі?.

-Умовний замінили на виправні роботи, після чого вона прибула уже назовсім сюди, тут сиділа тихіше води нижче трави, так би мовити, до вчорашнього дня, як ти вже зрозумів не сестра її була винувата....., - Тадей підійшов до Семена коли той перегорнув ще одну сторінку, фотографія яку дістав Тадей з альбому викликала у двох чоловіків тривожність, фото Нати тепер вони бачили яка вона із себе, це щось із ряду не нашої планети, страхітливий і потворний образ жінки, яка ще на фото посміхалась що робило її ще зловіснішою, була ну просто монструозна. Тепер Семен розумів що мав на увазі Петрович з металоприйомки, відсутність сну та апетиту, таку потвору Семену ще ніколи не доводилось бачити, йому трохи стало зле і в голові злегка помутніло.

-Єб......, яке опудало!,- вигукнув в голос Тадей, фото він передав оперативнику який ходив у білих рукавичках, він акуратно взяв знімок і приклав його у свою теку. Тим часом на кухні Арчі здійняв галас, собака метався як скажений, Катерина зрозуміла що щось тут є, собака щось відчув.

-Що Арчі?, що ти знайшов?, - смикала за повідець собаку Катерина, пес був активний біля серванта з посудом.

-Ну що там?, - один з оперативників спитав стоячи за спиною Катерини.

-Ще не знаю, щось знайшов, - вона потягнулась до ручки та потягнула дверки на себе, одразу посипався посуд, сковорідки, друшляки, і різні баночки, один з баняків найбільший впав голосно і покотився в сторону. Арчі кинувся до каструлі й сунув носа в емальовану сорока літрову каструлю, в ту же мить собака заскавчав наче в ній був кип'ячений окріп, пес відскочив жалісно заскавчав і чкурнув з кухні, повідець боляче вислизнув з рук Катерини гарячим тертям пройшовся в жмені. Дівчина від болю зловилась за руку, Арчі наче навіжений забіг у спальню, собака у будь-що намагався найти вихід, хаотично обираючи варіанти, пес на всіх парах промчався через усю спальню та одним стрибком перестрибнув через бетонну плиту балкона, гучно перед тим вдарився задніми лапами по плиті, звук який собака видав за три секунди польоту був схожий на гумову іграшку на яку наступили ногою з розгону, хриплий свист видавив собака коли вдарився об землю. Катерина влетіла слідом за ним притискаючи руку до рота, погляди шокованих і розгублених колег дивились на неї з різних сторін.

-Що трапилось?!, - відкинув від себе альбом Семен, шоковано шукав відповіді в обличчях оперативників, але всі були ще більш здивовані поведінкою собаки. Катерина не відпускала рота, підбігла до балкона і переглянулась через нього, щоб глянути у низ. Усе було і так зрозуміло п'ятий поверх все ж таки, дівчина сповзла ридаючи по стінках загорожі у неї попросту істерика, вона блюнула прямо собі між ноги, Тадей одразу збігав за склянкою з водою, він подав їй у її тремтячі руки воду.

-Заспокойся, скажи краще що його так налякало?,- взяв за плечі Катерину Тадей намагаючись у неї щось вивідати.

-Не знаю, дівчина глянула заплаканими очима на Тадея, там каструля, він щось відчув в середині, не знаю,- у неї затряслись плечі від інтенсивного схлипування. Тадей допоміг їй підвестись і передав її іншому оперативнику, кивнув Семену і вони пройшли до кухні.

-Ось ця посудина,- вказав один з оперативників який стояв тоді за спиною Катерини. Нічого не звичного біла каструля була пуста, що могло так налякати собаку, на перший погляд взагалі не зрозуміло, ніхто не наважився торкнутись цей посуд.

-Візьміть на експертизу, ретельно перевірте дрібні часточки на стінках, щось його налякало не з проста, тварина щось відчула того що ми не бачимо, - наказав Тадей одному зі слідчих, каструлю одразу акуратно не торкаючись помістили у целофановий пакет і винесли. Нудота відчувалась біля горла, Семену здавалось що стіни квартири на нього рухаються, в цьому домі щось не те, якась негативна енергія яка сильно тебе пригнічувала, ці стіни щось приховують, те що тут трапилось по своїй жорстокості зашкалює, навряд чи звичайний пересічний громадянин до цього готовий, до цієї правди. Адже суспільство тендітне, його виношують у зоні комфорту і позитиву, музика, фільми, розважальні передачі, це мильна бульбашка коли не будь лопне й усмішка яка стояла на твоєму обличчі більше не зійде, вона зітреться назавжди, ніщо більше не принесе тобі радості дізнавшись що коїться у світі, у твоєму місті, у твоєму домі за твоєю стіною, більше не буде місця для радості ніколи, саме тому усе так добре оберігається, для збереження емоційного здоров'я. Семен відчув погляд на собі Тадея.

-Усе гаразд?, - спитав друг.

-Так, - потираючи перенісся Семен схилив голову.

-Ти точно в нормі?,- наполягав Тадей, білий відтінок обличчя на його другові не давав йому покою.

-Я хочу як найшвидше з цим покінчити та покласти цьому край, - підвів голову Семен глянув на друга, - хай там що дива я уже не чекаю.

В домі влаштували засаду, оточив весь двір дві жінки увійшли в категорію по орієнтуваннях як особливо небезпечні, тому операція по затримані сплановано дуже надійно усе продумано до дрібниць, на всіх блок постах та виїзді із міста було вислано фото підозрюваних, уже офіційно вони находились у розшуку. Вечірній випуск новин передавав інформацію про зниклого Михайлика, будь-яка інформація була важлива, усе йшло до завершення, це залишалось лише питання часу.

У квартиру зайшла замучено Віра, Дюма налякано розчинив перед нею двері та ступив в сторону дозволивши їй пройти, вона навіть не глянула на нього, а пройшла до кухні одразу. Те що Віра побачила їй не дуже сподобалося, вона нависла над столом глянув на промороченого Богдана.

-А, ти прийшла уже, - набряклі очі та сильний перегар, Богдан кволо тримав голову наче вона тонну важить.

-Проспався?!, - Віра сіла навпроти стиснув кулаки, жінка сильно змарніла на обличчі, здавалось життя у ній повністю відсутнє, вона дивилась на свого чоловіка у повній ненависті. -Другий день у запої Богдан, ти людина взагалі?!.

-Маю право!, я інвалід!!, - вдарив кулаком об стіл гаркнув хрипло Богдан. Віра стисла зуби не відриваючи від нього свого погляду, вона навіть оком не моргнула на удар по столу.

-Твоя дитина пропала тварино!!!!, - підвелась вона різко що аж стілець її з гуркотом впав на землю.

-Дитина?, дитина найдеться, я в його віці теж губився, а якщо дорогу сам не знайде, то за руку приведуть, от тоді він у мене отримає,- після цих слів Віра не втрималась і накинулась на нього з кулаками. Дюма вчасно її відтягнув від Богдана кілька ляпасів і подерта сорочка привели Богдана до тями. Віра вибігла з кухні уся в сльозах, тоді Богдан спитав у Дюми.

-Дюма, а як довго малого немає?, - подертим обличчям і червоною щокою питав Богдан, він мотав голову ніби від важкого потрясіння.

-Богдан ти що, уже другу дубу його не можуть знайти, усе дуже серйозно, увесь двір та що там двір місто в курсі, по місцевих новинах передали,- з кімнати було чути як Віра схлипує.

-А скільки то я...,- він оглянувся довкола не міг ще все збагнути як слід, що так довго?, здивовано спитав він, відставив від себе пляшку спиртного. Віра гепнула дверима в іншій кімнаті зачинилась з середини там, її ридання все одно долинали до кухні.

-Семен залучив свої канали, малого повним ходом шукають без зупину, ти на Віру не сердись, вона ще ока з того часу не зімкнула, не їсть нічого, - на шепіт перейшов Дюма,- а ще ти не просихаєш, одним словом хреново все, уся надія на Семена.- Богдан почув знову що Семен супер герой, від злості жбурнув стопку об стіну, вона голосно брязкнулась і осколками розлетілась.

-Та хто він такий!,- крикнув він Дюмі.

-Він хоч щось робить на відміну від тебе, і молись, щоб він малого найшов живим і неушкодженим, інакше тобі спокійного життя більше не буде, подумай про це добре,- Дюма підвівся і вихопив зі столу пляшку, залишив його одного на кухні.

Віра сиділа на підлозі затиснув голову руками, вона не помітила як в кімнату увійшов Микита.

-Мам ти плачеш через мене?, - тихо він її спитав, босими ногами він підійшов до неї та присів поряд. Вона помотала головою з заплаканими очима.

-Ти знаєш мам, він снився мені сьогодні, ми з ним разом втікали від страшного монстра, перестрибуючи через перешкоди та бігли тримаючись за руки, якщо він падав я його підводив, якщо я він мені допомагав підвестись.- Микита схилився до ніг,- це було так страшно, а потім я прокинувся і зрозумів що його біля мене немає, і це було страшніше за сон, - Віра притиснула його до себе гладив по голові.

-Я не серджусь на тебе, ти ні в чому не винен, усе буде добре, - вона не відпускала його з обіймів, щоб він не бачив її сліз.

-Дядько Семен, він обіцяв що його знайде, я йому вірю, мамо,- Микита підвів до обличчя свою маленьку руку боляче роздивляючись, - і ми знову візьмемось за руки й тоді я його точно більше ніколи не відпущу, ми будемо разом назавжди, - сліз уже не втримав і сам Микита, він відчував свою вину більше за всіх, не батька який не глядів їх, ні мами яка теж була відсутня в той день, повністю відав молитві у церкві, нікого він не винив, лише себе, він його залишив там проміняв на веселу біганину між дворами. За вікном затягнуло чорними хмарами, здійнявся сильний вітер і грім голосно розривав вулиці звуками під спалахи блискавок, це була сильна гроза яка розігнала усіх перехожих з вулиць, щоб навести порядок, змочив рясним дощем вулиці.