Видавництво “Підпілля”

2023р.

Застереження!

Книга містить сюжет з описом насильства та елементами хоррор. Автор не рекомендує книгу читачам з емоційно не стабільною психікою, або дуже вразливим людям. Усі події видумані і є лише творчим польотом автора.

Життя жертви нічого не варте,

доки не знайдеться той,

для кого воно безцінне.

Румель Р.М.

Стояла літня спека, усі уже розійшлись, а Микита Богданович так і залишився стояти навпроти свіжої могили закиданої вінками. Хтось поклав йому свою руку на плече і це його ніби пробудило від глибокої думи.

-Усі уже розійшлись, нам теж пора,- сивувата жінка в чорних окулярах і хустці промовила акуратно і тихо.

-Не можу ані кроку ступити від могили, мене ніби щось тримає біля нього, -спробував щось пояснити Богданович, і погляд відірвати він теж ніяк не міг. Жінка уважно вдивлялась крізь окуляри в очі свого чоловіка і співчутливо терла його плече.-Розумієш це остання людина яка була мені дуже близька, він був мені наче батько, а зараз його не має біля мене зі мною, я не можу піти від нього, розумієш Лесю.

-Микита, стільки років уже пройшло, може пора уже усе забути та відпустити все, розкажи що трапилось з тобою, що довелось тобі пережити можливо тобі стане легше, я теж близька тобі людина, але ти зі мною жодного разу не поділився цим, що тебе стільки років душить?.- Микита Богданович глянув на свою дружину, а потім підвів голову до неба, де пливли повільно білі хмарки, він важко видихнув і ледь стримуючи сльози підійшов до дерев'яного хреста, поклав на нього свою руку.

-Спи спокійно дядько Семен, і не вини більше себе, винен в цьому був лише я, і живу я з цим по сьогодні кожного дня думаючи про цей день.- Семен витер сльози та повернувся до дружини.

-Того дня була така сама погода як сьогодні, спекотно, по справжньому літо. Ми з братом цілий день були в очікувані дядька Семена, ми знали що він сьогодні прийде до нас після зміни, ми місця собі тоді не находили, щоб ми не дуріли в домі батьки нас випровадили на вулицю, під мій нагляд за меншим братом.І я облажався так сильно, що через мене постраждали одразу кілька мені близьких людей, я тобі усе розповім Лесю, тільки я не впевнений що ти до цього готова.

-Щоб ти не розповів я обіцяю вислухати й зрозуміти, поділись цим болем і тобі стане легше, а щоб ти зрозумів що я настроєна серйозно подивись мені у вічі, -жінка скинула окуляри і її очі вкриті віковими зморшками впевнено тримали погляд.

-Поїхали тоді, розповідати прийдеться довго, заїдемо по дорозі у квітковий магазин і направимось на це місце де усе почалось....