Салон авто у літній день більше нагадував газову духовку, духота і запах пластику відчувався у розпареному повітрі, спітнілий лоб лоскотав краплями які з'їздили доріжкою з верху в низ до брів. Мирошнеченко Семен витирав спітнілий лоб серветкою сидячи на пасажирському місці та думав що його голова повільно вариться у його власному соку. З магнітоли лунала музика на хвилі “хіт ФМ”, ця радіо станція йому найбільше подобалась, він намагався відволіктись від надокучливої задухи, тому додав гучності на магнітолі й відкинув голову назад щоб розслабитись після важкої добової зміни. Крізь ледь опущене скло долинали звуки міста з вулиці, голоси перехожих, звук транспорту, і шелест тупоту крокуючих людей по бруківці. Семен відкоркував мінералку яка лежала на панелі, вода нагрілась від лобового скла, зробивши кілька жадних ковтків, він не зміг як слід теплою водою втамувати спрагу. На водійське місце влетів здоровань широкоплечий і наголо пострижений, в руках він мав пакунки з “МакДональдс”, один з пакунків він кинув на коліна Семену.

-Клята черга з молокососів!, бісові діти просто залежні від цього їдла, я ледь до прилавка між ними пробився, обурливо пожалівся Слобода Тадей, він дістав подвійний гамбургер зі свого пакета та одним укусом відкусив великий шмат з апетитом прожовуючи.- Тобі теж взяв те саме і холодної коли ще.

-Не знаю як ти в таку спеку взагалі можеш щось їсти,- заглядав у свій пакунок сказав Семен діставши собі колу.

-Голод не тітка, бляха, цієї порції мені буде мало,- доїдаючи свій гамбургер Тадей косився на пакет Семена,- так ти будеш свій їсти?,- спитав нетерпляче він, глянув на напарника, який в'яло потягував через трубочку холодну колу.

-Так забирай,- відкинув свій пакет Тадею. Семен спостерігав як Слобода розправляється з його гамбургером, голосно жував їжу він у чотири укуси з ним розправився, ніби пума з кров'яним стейком. Семен був вражений такою швидкістю і апетитом друга.

-Ти б полегше так з їжею, через тебе можливо голодує якась маленька бідна країна,- підколов друга жартом Семен.

-Моя від кухні зовсім відбилась, а сам часу не маю, щоб собі щось з готовити, уявляєш заявила мені днями що вона не домохазяйка, і білизну мою прати вона не буде, манікюр дорогий дуже, сука!!, взагалі совість втратила, я у дві зміни пашу як проклятий, а в неї манікюр, який вона за мої кровно зароблені зробила. -Тадей протер губи серветкою і жбурнув її через вікно,- кажу їй каву хоч мені зготуй зранку перед роботою, так вона хрін встане зранку, дрихлить до обіду, а потім до вечора з подружкою підарський серіал обговорюють. Для чого ці баби взагалі потрібні, хто їх придумав блядь!.

-А ти як думав, подружнє життя це тобі не собою одним милуватись, відповідальність велика,- старався підтримати діалог Семен, але духота йому сильно заважала, тому він розвалився на сидінні відкинувшись на зад і заплющив очі.

-От слухай що тобі старший скаже, слухай і запам'ятовуй, -Слобода дістав цигарку і прикурив сріблястою запальничкою п'єц, затягнувся і випустив струю диму перед собою,- з бабою по доброму не можна, вони по природі хитрі й підступні, даси слабину, все, вважай пропав, під каблук зажене одразу. Вони люблять грубість і насильство, не питай мене чому так їх природа заклала, б'єш значить любиш, ти повинен бути вожаком, вони самки, а самка хоче самця сильного, багатого, суть одна і та, втратиш ці якості, вона піде від тебе до іншого, вони не вірні, поки ти при фінансах вони будуть біля тебе, тільки втратиш здобич з пащі, вона пострибає до іншого, що тут скажеш продажні створіння.- Слобода зробив затяжку і збив попіл через вікно.- Що взагалі відбувається з цим світом, мама вчить доньку змалку, шукай собі багатого і заможного, а то все життя будеш мучитись в злиднях, і ця херня передається з покоління в покоління, і яка там любов може бути, кожного дня розчаровуєшся в цьому світі, біле є чорним, а чорне білим, все б відав, щоб втекти від цих проклятих і вічно не вдоволених баб на якийсь безлюдний острів.- Семен розплющив очі ніби щойно прокинувся, він наморщив брови та глянув на друга.

-Блін, та що Людка з тобою зробила таке!, ця спека варить мене живцем, голова от от вибухне, розчарувався в ній то покинь її, може якусь кращу знайдеш собі, озирнись баб на світі ще вистачає,- Семен так і тримав біля себе холодну колу, капельки вологі повільно стікали з корпусу баночки, даруючи хоч трохи прохолоди.

-Ні!, досить, хлипнув вдосталь, жити потрібно лише для себе, це я вже остаточно зрозумів, все одно жодна з них не спроможна оцінити вчинки які ти для них робиш.

-Облиш, у тебе зараз чорна смуга в сімейному житті, усе мене і знову налагодиться, просто трохи перепочинь, поживіть окремо візьміть паузу,- Семен намагався хоч якось підбадьорити друга, тому що він геть розклеївся. Тадей докурив цигарку і вправно вистрілив нею через вікно.

-Ти знаєш, я думаю робота на мене так по впливала, сім років як у патрулі, такого гімна надивився, що інколи сон втрачаєш через це, вбивства, насильство, наркотики, зрада, куди цей світ котиться, не думаю що мене ще щось в цьому світі зможе вразити. Не забуду цей день.....,- важко задихав Тадей дивлячись кудись у вікно,- я приїхав на виклик о сьомій ранку, -кожне слово йому давалось важким тягарем, ніби здавлювало його щось з середини,- жінка у своїй квартирі верещала не своїм голосом, гримавши у двері власної ванни та благала про допомогу, хтось з сусідів не витримав цього шуму і викликав нас тоді,-”прошу зробіть що не будь”, закричала жінка коли побачила нас серед сусідів які уже збились в натовп зівак, спостерігаючи як вона молотила об двері кулаками. Що трапилось?, спитав я в неї пробиваючись і розштовхуючи при вході допитливих сусідів, Артем!, там!!, прошу зробіть що не будь, він не подає звуків ніяких!!, жінка не розбірливо пояснювала що нічого не було ясно, благо сусідка яка була поряд пояснила що трапилось, Артем це син її, годину як зайшов у ванну і не виходить звітам, мати підняла галас оскільки по ту сторону син не відгукується. Довелось усіх сторонніх вивести з квартири, ми з напарником прийнялися виламувати двері в ванну, двері були дубові й замок на совість зроблений, я тоді собі плече вибив, але двері нам все ж з тріском та піддались. -Тадей дістав ще одну цигарку і прикурив, видно так було йому легше розповідати. -Вісімнадцяти річний хлопець так і досі стоїть у мене перед очима, пацан лежав у ванні заповненій теплою водою, цей крик матері обіймаючої свого сина, у мене досі відголоском проскакує в пам'яті, хлопець розкрив собі вени через свою дівку. Як потім вияснилось цей Артем зустрічався зі своєю однокласницею, любов в нього була, кілька років за нею бігав, коротше в кохані одне одному клялись там, навіть на один факультет разом поступили, усе було казково в них, доки на їхній курс не прийшов новенький, красень якийсь, статний, коротше ця манда втратила голову і сказала Артему що їм потрібно розійтись, для щиро люблячої людини це було потрясіння, хлопець ще кілька тижнів принижувався перед нею доводячи їй що на все для неї готовий, він просто відмовлявся вірити що це кінець, але останньою краплею було коли він застукав їх разом. Він не вимагав від неї якихось пояснень, просто прийшов до дому зайшов у ванну роздягнувся і зробив те що зробив, перед тим залишив матері записку. Керівництво моє просило перевірити цей випадок по статті доведений до самогубства. Я на наступний день викликав цю шмару до себе в відділення, щоб взяти покази в неї, пояснив їй що от так і так хлопець пішов з життя через твою невірність, а вона мені без емоцій заявляє, а я тут до чого, так я з Артемом дружила, але я багато з ким дружила, то що тепер мені за кожного відповідати хто з головою своєю не дружить, я йому нічого не обіцяла, вона мені усе це пояснює, а я дивлюсь на неї у її без емоційне обличчя, ні крихти співчуття і докору, нічого, просто суцільна байдужість. Вона вбивала з ним просто час, і гасила так нудьгу свою, хлопець був веселий і завжди вмів розбавити весело час, але він не знав цього, для нього це було усе серйозно, для нього, але не для неї. Вона на похорони до нього навіть не приїхала, поїхала в цей день з тим новим ловеласом кудись за місто. -Тадей докурив цигарку і повторив вправний постріл бичка через вікно. -Ось така історія, - завершив свою розповідь Слобода.

-Облиш, ти судиш усіх жінок по одному випадку, це не правильно, не всі такі, -сказав Семен коли дослухав розповідь напарника. Тадей глянув на Семена незворушним поглядом.

-Знаєш що мене найбільше вразило тоді?.

-Що?, -поцікавився Семен розуміючи що цей випадок залишив сильний відбиток у душі друга.

-Записка яку залишив син своїй матері, в ній ішлось наступне: “Я прийняв рішення, прошу не осуджуй мене сильно, я знаю як ти сильно мене любиш, можливо я роблю помилку і мені потрібен був би лише час, щоб обдумати усе як слід і я б зміг би оговтатись і почати усе з чистого листа, але я не бачу сенсу я занадто багато вклав в людину яку вважав своєю і знову говорити ці самі слова комусь іншому я не зможу, я не такий. Дослідивши цей світ я прийшов до висновку, що цинічних, меркантильних і зрадливих істот за жінок ти більше не найдеш у всьому світі. Мені так боляче що я спішу, я спішу назавжди покинути цей світ, щоб більше не бачити вашу породу корисливу і зрадливу. Прощавай.....”. на якусь мить Тадей і Семен сиділи мовчки після цитати листа, Семен був приголомшений такими словами юного хлопця.

-На мою думку хлопець просто зламався, він ще зовсім пацан, щоб розбиратись в житті, можна сказати й не жив толком, можу лише уявити який біль він завдав своїй мамі, коли вона прочитала цього листа, ти ж розумієш що хлопець був ображений на увесь світ і не пошкодував навіть власну матір, додати її у цей список ненависті.- Семен прокоментував лист який процитував Тадей.

-Справді?, тоді зі статистики для порівняння, скільки дівчат звели рахунки з життям через нещасну любов, з мого досвіду жодна, вони на це просто нездатні я маю на увазі любити,- пояснив своє бачення Тадей, на ці слова Семен голосно засміявся.

- Тільки не кажи що ти став наслідувати цього школяра, і це добре що серед школярок немає суїциду, -сміявся Семен з напарника,- я собі уже це уявляю масове побоїще через фізрука красеня,- реготав Семен так сильно що аж пообливався холодною колою.

-Не знаю, все одно щось в цьому є, от сам подумай, чому маніяки вбивають переважно жінок, у чоловіків якась підсвідома ненависть до них, можеш це пояснити ?,- спитав Тадей у Семена.

-Ну все досить, ти мені вирішив мозок з самого ранку виїсти, звідки мені знати чому маніяки на жінок полюють, може це зв'язано з тим що це слабка стать і їх легше укакошити, -Семен почав дратуватись через цю спеку, ставало все жаркіше, тому доводилось підбирати долонею піт рукою, який котився з лоба.- Може ми поїдемо звідси, мені ще до племінників потрібно встигнути. Забамкав ти мене, я Людці ще сьогодні подзвоню, щоб за тобою пригледіла, а то їй слід переживати за своє життя, як що що я не схвалюю вбивство власної дружини, навіть якщо вона не варить тобі каву зранку.

-Та пішов ти, можеш забрати її собі,- образливо фиркнув Тадей, він потягнувся рукою до ключа в пів оберта завів машину. Авто виїхало з вузької вулички гучно зіскочив з бордюру виїхавши на дорогу, та змішавшись із шаленим трафіком міста.

Центр міста сильно гальмував рух авто, затори в час пік були дуже не вчасно, приходилось по кілька хвилин стояти під гучні сигнали клаксонів. Об одинадцять тридцять авто в'їхало у двір в один зі спальних районів міста по вулиці Престижній 8. Двір був оточений двома панельними п'яти поверховими будинками, між якими розташувався дитячий майданчик, кілька гойдалок, гірка, карусель, і насипи з піску для малечі. Майданчик був облаштований лавками та сміттєвими бачками, поряд довкола зелена зона, недбалі порослі кущі біля домів у городині, де колись щось висаджували мешканці прилеглих домів, тепер закинуте місце захоплене бур'янами та усіляким сміттям. Старі будинки були сірими через фасадну плитку, балкони потерті давниною, в кутках можна було роздивитись плісняву, а ринви та водостічні труби мали вм'ятини та загини деформовані. Тим не менш люди жили своїм життям, хазяйки розвішували постіль на мотузках, на лавках в затінку під височезною липою сиділи старші мешканці будинку, дітвора забавляла себе у дворі бігаючи туди сюди, автолюбитель який лагодив своє авто посеред двору голосно вистукував інструментами, зацікавлював своєю роботою більш старших підлітків, які цікавились ремонтом авто. Подвір'я жило насиченим спокійним та тихим життям.

Семен подякував Тадею за те що той його підкинув, виліз з машини він прихопив торбинки з гостинцями, махнув на останок рукою Тадею, який здавав назад і по мало виїздив з подвір'я, він попрямував до будинку. Перший поверх квартира №24, Семен натиснув кнопку дверного дзвінка і по ту сторону роздався мелодійний звук. Запах сирості та прокуреного під'їзду бив у ніс, оббиті дермантином двері відчинились, у дверях стояв чоловік років сорока, в гавайській сорочці, шортах, та шльопанцях на голу ногу, худорлявий чоловік, він крикнув собі через плече.

-Богдан!, це Семен прийшов!, -повідомив гучно він комусь у глиб квартири.

-Здоров Дюма, -привітався Семен потиснувши руки чоловікові у дверях.

-Проходь, -пропускаючи у квартиру Семена, Дюма зачинив за ним двері. Семен пройшов на кухню де побачив свого швагра за круглим столом.

-Що так в домі тихо?, а малі де?, -спитав Семен оглядаючись довкола.

-На майданчику гуляють, не хвилюйся вони скоро будуть, обідати прийдуть голодранці,- пояснив Богдан, -сідай каву з нами випий, гостинці можеш на столі залишити,- Богдан відштовхнувся від столу і возик на якому він сидів від'їхав, інвалідна коляска показалась за столу. Богдан поправив покривало на колінах і потиснув руку Семену, він другою рукою притиснув рукостискання виділяючи свою повагу і гостинність до гостя.

-Як ти Богдан?, бачу тобі вже краще,- поцікавився Семен і сів за стіл поряд. Кухня була дуже маленька, але завдяки балкону було де розвернутись. На холодильнику тихо хрипіло радіо, гаряче повітря з вулиці проникало через відчинений балкон.

-Як бачиш, поки ще не бігаю, але медики дають надію, кажуть що є нервові закінчення які реагують на дотик.

-А виплати?, ти отримуєш допомогу від заводу?,- допитувався Семен, до них приєднався Дюма, подавши кружку кави Семену.

-Яка допомога, вони відхрестились від нього, заявив що він сам поліз на цю висотку, охорона праці добре перестрахувалась усі журнали з записами й інструктажами представила, на суді сказали що він сам винен і без дозволу поліз на водонапірну вежу, наволочі згубили людині здоров'я, і удають що не винуваті.- Сильно обурювався Дюма жестикулюючи руками, -якби не ця клята експертиза, ми б добились правди.

-Заспокойся Дюма, я дійсно сам винен, ще й напідпитку був, я не хочу нікого підставляти, сталось таке та й сталось, все тема закрита.

-От як з ним говорити, впертий як осел, от скажи йому Семен щось, а Віра?!, ти за неї подумав, як їй двох пацанів на ноги поставити, гордий ти наш,- Дюма не розумів позиції свого сусіда. - Ти думаєш ти в стороні посидиш, як не так, інвалід це теж тягар.

-Закрийся ти вже!, ти думаєш я нічого не розумію, ви всі мене вже списали з рахунків, ніби я овоч якийсь,- я коли ліз на цю кляту вежу, не про себе думав, а про людей які залишились без води, так я зірвався з висоти, але навіть тоді коли я лежав на землі й не відчував своїх ніг, я думав як я сильно підвів усіх хто на мене так розраховував, тому замовкни Дюма ти не маєш права мене за щось осуджувати, Віру я люблю більше за своє життя, якщо я стану їй в тяжкість я тут же зведу рахунки з життям, зрозумів!,- Богдан сильно розсердився, якби він міг ходити, то тут же б встав і вийшов з кухні від злості. Дюма зрозумів що він трохи перегнув палку, тут же почав виправдовуватись.

-Ти що таке говориш, я не це мав на увазі, ти не овоч, я впевнений що ти скоро підведешся.

-А Віра де саме зараз?,- спитав Семен за сестру, та й тему вирішив перевести, розмова йому ця з пережовуванням соплів зовсім не подобалась.

-Ще в церкві, кожен день ходить молитись, вона останнім часом сильно вдарилась у цю віру, заставляє хвилюватись за себе,- невдоволено говорив Богдан.

-Так зачастила Віра щось туди, важко видно їй на душі, може ти як брат з нею б поговорив, -запропонував Дюма,- а то хто знає що в неї на душі.

-Не треба ні з ким говорити, поки я її чоловік, ми самі зі своїми проблемами розберемось, а ти не пхай свого носа Дюма!, ти взагалі щось занадто часто сюди навідуєшся, на Вірку око положив!!, так знай я хоч не ходжу но врізати добряче ще можу.- Дюма ніяковіючи почухав потилицю, щоки налились рум'янцями, очі ховались від погляду прискіпливого хазяїна квартири.

-Може партію в дурня ?, -запропонував якось дурковато Дюма, різко міняючи тему ховаючись від незручної теми.

**************************

Майданчик біля дому був насичений рухливою дітворою від малого до більшого. От і Микитка який був змушений глядіти меншого брата Михася. Пильнуючи малого, Микита стояв над ним і дивився як він маленькою лопаткою порпав ямку. Безглузде заняття в цієї малечі думав Микита, порпатись в піску на одному місці, а ти замість того щоб гратись в перестрілки з однолітками, мусиш стирчати тут і пильнувати брата.

-Микита!, гайда з нами, -гукнув Олесь його, Микита дуже хотів до своєї компанії які бігали поза будинки та цілились одне в одного дерев'яними палицями, здається там дуже весело.

-Не можу, я з малим тут, відійти від нього не можу,-пояснював Микита другу свою відсутність у їхній цікавій грі, а подумки злився на малого, що через нього він опускає таку нагоду, щоб розважитись. От Олесь уже зібрав свою банду грабіжників, грабіжники проти поліції, Микита хотів дуже в групу поліції, як його дядько Семен і ловити негідників. Та що з ним тут станеться поки я трохи побігаю, все одно сидить на одному місці думав Микита.

-Михаську, -гукнув брата Микита. Хлопчик відклав лопатку і підняв голівку до верху, -Михаську я відійду на трохи, ти зможеш тут сам посидіти?,- хлопчик мовчки дивився на свого старшого брата розгублено, тому що дорослі завжди були біля нього, Микита дратувався на мовчання Михася, -послухай посидь тут зліпи кілька пасок, а я потім прийду та оціню, добре?,- пояснював Микита.

-Добре,-трохи налякано відповів Михайлик, не зводячи своїх зелених оченят з брата.

-От і добре, тільки нікуди не іди,- уже відходячи від нього наказав Микитка, -агов!, я з вами!,- крикнув уже своїм одноліткам Микита, які стояли неподалік групою і ділили територію. Будинок №8 був територією поліції, а будинок №8а територією злочинців, майданчик це нейтральна зона через те що знаходився між будинками, склавши план захоплення, юрба розбіглась по дворі кожен на свою позицію, гра розпочалась.

**************************

Дюма кинув пікову даму гучно накривши пікову десятку, Богдан докинув ще даму бубни й Дюма у розпачі підхопив карти у свої руки тасуючи колоду для роздачі.

-Партія,- впевнено заявив Богдан, не везе тобі в картах Дюма.

-Зате в кохані повезе, -тим він тільки викликав не добрий погляд Богдана, зрозумів що він щось не те бовкнув швидко прокашлявся і винувато опустив голову.

-Слухай малечу б скоріше побачити, ще не пора їх кликати на обід?,- спитав Семен поглядаючи на годинник який висів на стінці.

-Так, пора їм уже бути тут, Віра як дізнається що вони ще не обідали, голову мені відірве,- сказав Богдан потягнувшись до вікна, виглядало це так незграбно що Дюма не витримав і підвівся.

-Сиди, я сам їх гукну,- він попрямував на балкон розчинив вікно і висунув голову на вулицю.

-Микита!, -голосно крикнув Дюма, але ніхто не відзивався, на другу спробу Дюма натужився, -Микита!!.

-Що?!,- десь на віддалі почувся голос Микити.

-Бери малого і гайда до дому, татко кличе, -пояснював Дюма кудись в далечінь не бачивши його.

-Можна мені ще трохи погуляти я не голодний, -уже ближче підбіг Микита. Ці слова почув Богдан і його це чомусь розсердило.

-До дому нехай іде негайно!,- крикнув з кухні Богдан.

-Ти чув пацан,- підтвердив Богданові слова Дюма, посміхаючись коли побачив малого, який неохоче підходив до балкона, -давай пацан бери малого вам пора підкріпитись, сюрприз на вас чекає, точніше дядько ваш, якщо поспішиш гостинці отримаєш. -Ці слова неабияк збентежили Микиту, він обожнював дядька свого, наслідував його і поважав навіть більше аніж рідного батька, Богдан навіть через це ревнував сина, але давно змирився з цим, він хто роботяга невдаха, який опинився в інвалідному візку, а Семен сержант поліції, різниця відчутна одразу. Микита почувши що в дома дядько Семен є, чкурнув з місця як попечений.

-От зараз будуть,- закрив за собою дверцята сказав Дюма.

-Я навіть не авторитет для дітей своїх,- поскаржився голосно Богдан.

-Ти чого?, -здивовано спитав Дюма.

-Я навіть до дому їх не можу загнати, почули що Семен тут є, ноги будуть збивати так поспішати стануть, що я за батько такий, не гідний своїх рідних синів.

-Облиш Богдан, ми обоє знаємо що він не до мене тягнеться, а до моєї професії, він полісменом просто хоче стати, це мрія половини дітвори, що тут такого,-підбадьорював Богдана Семен.

-А то, що я в очах дітей своїх, безпорадний батько, це,мабуть найгірше що може трапитись зі мною, не життя, а пекло.Дюма, давай вип'ємо,- запропонував Богдан сусідові.

-Ти що з глузду з'їхав, Віра як зайде то я через оцей балкон буду вибігати, -заперечив Дюма.

-Так Богдан не варто, і малеча зараз прийде, а ви тут п'янку влаштуєте,- пояснював Семен.

-Життям вирішив повчити мене, пізно вже, -в грубій формі він відповів йому. -Поглянь на мене, хіба такого як я можна життям навчити, я його більше знаю аніж ви обидва, і страждання які мені це приносить просто уже немає сил терпіти, я в туалет самостійно сходити не можу, кожен день як тортури якісь, богом клянусь я собі щось скоро зроблю, моє життя суцільний сором якийсь, я б мав би жити у когось під сходами, -зім'яв руками скатертину на столі злився на себе Богдан. Дюма сів поряд і розпочав знову перемішувати колоду карт.

-Так, наше життя як оця колода карт,- Дюма потряс в руках колодою,- ніколи не знаєш яка тобі карта ляже, потрібна вдача.

-Так, що за кружок депресивних чоловіків, соплі підібрали уже, -Семен підвівся з місця заглядаючи у вікно через балкон, -де вони так довго, може щось трапилось?,- не спокійно спитав він.

-Та що з ними може трапитись, на гратись не можуть от і все, знають що я їм ременя не можу дати, от і розслабились, мій татко з мене кожен день пил вибивав, а вони що хіба знають що таке дисципліна, спиногризи не вдячні, -злився Богдан скоріше через свою безпорадність, а ніж на своїх дітей.

**********************

Микита підбіг до дерев'яного квадрата на майданчику де Михась сидів у піску, але окрім пластикової лопатки там нікого не було. Щось у грудях запекло сильно, Микита оглядався увсебіч, але брата ніде не було видно. Поряд пробігав Олесь увесь задиханий, він втікав від “поліції”, Микита схопив його за руку різко зупинивши.

-Ти Михася не бачив?, -схвильовано спитав він, але Олесь його грубо відштовхнув не слухаючи друга, він кудись сильно поспішав, тому що йому на хвіст сіли двоє з іншої команди, вони гучним галасом “піф-паф”, погнались слідом за Олеськом, який що духу втікав від них. Микита підбіг до жінки яка сиділа на лавці поряд і гойдала коляску з немовлям.

-Пані!, ви не бачили хлопчика малого?, він ось тут сидів,- Микита показував схвильовано пальцем на дерев'яний квадрат з піском. Жінка здивовано глянула на квадрат куди вказав Микита і знизила плечима.

-Ні, я щойно прийшла, а кого ти шукаєш?,- жінка посміхнулась Микиті, але по наляканому виразу обличчя хлопця, зрозуміла що щось не так,- усе гаразд?, -перепиталась вона, помітив розгублений вигляд хлопця і підвелась уже з серйозним виразом обличчя.

-Нічого не розумію, він мав бути тут,- ніби сам до себе промовив він, Микита і справді був розгублений, горло ніби щось здавлювало сухим скреготом.

-Де твої батьки?, -спитала жінка коли підійшла до хлопця ближче, але наблизившись до нього, жінка його чомусь злякала і він раптово зірвався з місця, налякано кудись тікаючи від неї.